Yuri Andrukhovych - Юрій АНДРУХОВИЧ: «Масова свідомість Росії дрейфує у бік …

April 14, 2014 @ 10:07 am - UA
Tags:

Юрій Андрухович готується презентувати у Львові незвичайне дійство – виставу просто неба.

Спектакль “Альберт, або найвища форма страти” вже побачили п’ять міст України. Поряд з іншими мистецькими подіями, він живив революцію емоціями та ідеями… Сьогодні говоримо про те, як держава купує діячів культури, чому Юрій Андрухович ніколи не погодився би стати міністром, про рабську свідомість народу та президентів-напівбогів.

– Пане Юрію, цьогоріч ви вдесяте відвідали важливу літературну подію Німеччини – книжковий ярмарок у Лейпцигу. До наших авторів була прикута особлива увага публіки, оскільки розповідали про Євромайдан та події в Україні. Які запитання найчастіше ставили німці, і наскільки об’єктивно вони бачать ситуацію в Україні?

– У Німеччині немає єдиного бачення ситуації в Україні. Є люди, які душею і серцем підтримували наш Євромайдан. Це суттєва частина німецького суспільства, і саме вони приходили на наші заходи. Запитань, як таких, з їхнього боку не лунало – нас було шестеро українських авторів, намагались максимально повно описати картину української революції. Натомість є багато німців, яких називають russlandversteher – ті, що розуміють Росію. Вони не траплялися нам безпосередньо. Лише раз я перетнувся зі старшого віку панами, які роздавали листівки антиукраїнського змісту. У них йшлося, що нібито у Києві відбувся фашистський путч, владу захопили ставленики Заходу, а Вашингтон і Берлін тепер покривають київських неофашистів. Russlandversteher вважають, що треба підтримати Путіна, бо він намагається зупинити Третю світову війну. Тобто німецьке суспільство у баченні українських подій поділене на два фронти. Знайомі журналісти з провідних німецьких газет, не змовляю­чись, розповідали, що їхня редакційна пошта заповнена листами від обурених захисників Росії. Мовляв, не можна настільки підігравати Украї­ні. Серйозні німецькі медіа подають об’єктивну картину українських подій, і це багато кого дратує, – вбачають у цьому “замовлену проукраїнську позицію”.

– Писали, що вдячні Богові за те, що живете у такий час. Чим є цей революційний момент для вас як для письменника і для вас як громадянина?

– Втретє за життя стаю свідком того, як Україна виривається з Російської імперії, тим самим унеможливлюючи її існування. Вперше це сталось  1991 року, вдруге – під час Помаранчевої революції у 2004-му. Втретє, маю надію остаточно, ми пішли проти імперії, підтримавши Євромайдан. Не кожному випадає можливість бути учасником настільки важливих історичних подій. Бачу, як втілюється в життя моя мрія про сильних людей у вільній країні. План закріпачення українців вкотре провалився.

– Під час революції ви не припиняли мистецької діяльності, презентуючи у містах України виставу “Альберт” за власним оповіданням. Як реагували глядачі?

– “Альберт” щоразу викликав непередбачувані емоції і у глядачів, і у творців. Готували виставу ще рік тому, ніхто не сподівався, що буде збіг гастролей з революцією. Коли вирішували, переносити їх чи ні, зрозуміли, що тодішня влада прагнула затиснути людей настільки, аби не хотілось ні вистав, ні поезії, щоб ми ховалися по хатах. Натомість мистецтво і революція доповнили одне одного. Люди приходили на виставу просто з Майдану. Ніколи не забуду виступ у Тернополі 19 лютого. Почали репетицію в кінотеатрі “Перемога”, як раптом звукотехніки і працівники сцени попросили зробити перерву, бо по місту в колоні вестимуть “Беркут”, що перейшов на бік народу. Атмосфера у місті була дуже напружена. Залишатися на ніч в Тернополі не мали наміру, після вистави сіли у київський потяг… Просиділи у вагоні дві години, поки зрозуміли, що поїзди на Київ не пускають. Ночували теж там — у нерухомому потязі, на ранок остаточно розчарувались в надії потрапити у Київ залізницею. В той час по місту прокотилась інформація, що на Майдані розстріли. Розшукали невеличкий бус, водій якого погодився везти нас у Київ. По дорозі той розповів, що його сина підстрелили на Майдані, і він їде забирати його та інших хлопців додому… 

– У виставі йдеться про львів’янина XVII століття, який продав душу дияволу і був за це спалений на площі міста. Презентували “Альберта” у п’яти містах. Чому ж до Львова так і не приїхали?

– Бо Львів заслуговує на особливу форму. Будемо показувати “Альберта” у Львові 29 травня. Дійство розгортатиметься просто неба, біля Домініканського собору. Буде дуже цікава робота зі світлом та зображенням. 

– Коли обдумували, хто би міг бути претендентом на посаду міністра культури, згадували й ваше ім’я. Як ставитесь до призначення на цю посаду актора теат­ру та кіно Євгена Нищука? 

– До Євгена ставлюсь дружньо і з глибокою симпатією. Знайомі ще з першого Майдану, неодноразово перетинались на Євромайдані. Євген є важливим елементом культури спротиву. Але, поклавши руку на серце, скажу, що мене здивувала його згода стати міністром. Спектр обов’язків міністерства культури надто широкий. Навіть не знаю, якою має бути людина, щоб ідеально з цим порадити і досягти зрушень в досить-таки безнадійній галузі. Що стосується мене, то не погодився би стати міністром ні за яких умов. Дуже ціную свою творчу свободу.

– Ви згадали про творчу свободу. Андрій Курков закликає скасувати державні премії для діячів культури, бо таким чином влада купує лояльність митців. Як  ставитесь до подібних речей?

– Абсолютно негативно ставлюся до Шевченківської премії, проти якої головним чином виступає Курков. Своє ставлення до неї виявив ще у 1997 році, коли зняв свою кандидатуру з номінування. З того часу мої погляди не змінились: якщо ми хочемо, аби процедура вручення премії була чесною і прозорою, її потрібно позбавити державного впливу. А ці безкінечні черги за державними відзнаками, в яких роками стоять українські митці, – це просто принизливо. Гадаю, саме це і є одне з тих реальних завдань, яке могло би вирішити нове Міністерство культури. 

– Цікава ваша думка як письменника з приводу сьогоднішньої моди на двомовність. Ваші колеги брати Капранови зауважили, що ситуація доходить до комізму…

– Політикам здається, наче в такий спосіб вдасться краще комунікувати зі сходом і півднем, з російськомовними регіонами України. Можливо, вони мають рацію. Важливо, щоби ця мода не перетворилася на проштовхування державного статусу для російської мови. Тобто я абсолютно свідомо сприймаю той факт, що наша країна двомовна, що права російськомовного населення мають бути захищені… Але не вважаю таким захистом надання російській мові державного статусу.

– Те, що ми попрощались із Кримом, є помстою Путіна за революцію і повалений режим Януковича? Чи режим Януковича й був потрібен для того, щоб дестабілізувати ситуацію в країні і забрати Крим? 

– Не згоден з думкою, що Януковича нам насадили для того, аби Крим відібрати. Мені завжди здавалося, що присутність Криму у складі Украї­ни дозволяла Путіну набагато ефективніше нами маніпулювати. На час виборів це був добрячий шматок відсотків голосів за антиукраїнських кандидатів, проросійські партії і тому подібне. Зараз, з відсутністю Криму, в парламент уже не проходить компартія, а такі кандидати, як Янукович, не мають шансів пройти в другий тур президентських виборів. З точки зору російського імперіалізму забрати Крим – це помилка… Тоді чому у Путіна здали нерви? Можливо, присутній прагматичний момент – бажання мати під “животом” України таку собі “підчеревину”, начинену зброєю, а в разі потреби накрити усю територію ракетним вогнем.  Але більше схиляюсь до варіанта помсти чи покарання. Режим Януковича дозволяв контролювати Україну, а його повалення поставило під загрозу навіть контроль над ситуацією в Росії.

– У світі зараз порівнюють Путіна з грізними історичними постатями. Чому ж ви у своїх текстах порівняли його з коміком Жириновським?

– Не міг не згадати Жириновського, бо був шокований його божевільною пропозицією (офіційною, від Держдуми) роздаровувати територію України сусіднім державам. Я хотів наголосити на тому, наскільки масова свідомість Росії дрейфує у бік оцієї “жириновщини”. Роль Жириновського – бути таким собі політичним екстремістом, завжди привертати до себе увагу, бути політичним марґіналом. Але з плином років і зміною покоління частина його екстремістських властивостей переноситься на найвпливовішу особу в країні – президента. Путін  від центризму і мейнстрімної течії дійшов до марґінесу, до крайнощів. Об’єднавши навколо себе навіть націонал-патріотичний і комуністичний електорат. Відсоток російського населення, що підтримує його агресивну політику стосовно України, – приголомшливий, близько 80%. Що це, як не масовий психоз, тотальна “жириновщина”?

– Виходить, росіяни самі створюють образ царя-напівбога, а політики намагаються йому відповідати?

– Безумовно. Це політична мімікрія, плюс націонал-популізм.

– Як гадаєте, Європа розуміє, що божевілля Путіна – проблема не лише для України?

– Європа розуміє, що він є загрозою. Як розуміє і те, що усунення Путіна від влади може потягнути за собою розпад Росії, коли на її території утвориться 10-15 маленьких диктатур з ядерною зброєю на руках. Буде Чечня, Татарстан, Якутія… Враховуючи таку перспективу, захід воліє працювати з небезпечним Путіним. Тому бачимо і певне стримування Путіна, і в той самий час жодного сприяння поваленню його режиму.  

– Зважаючи на останні події, чи можливе продовження російської військової інтервенції в Україну?

– Можна лише гадати. Маємо справу зі складним психологічним типом. Коли молодий Путін вступав до лав КГБ, в його особистій справі був єдиний мінус – занижене відчуття небезпеки. Тобто людина злітає з котушок і не відчуває, до чого гра її може довести. Особиста проблема ВВ, помножена на необмежену владу і казкове багатство, дає проблему загальнодержавну. Треба було сніг завезти в субтропіки у Сочі – завезли, хотів Путін літати з журавлями – запустили президента у небо. Від таких супер-можливостей планка падає. На мою думку, Україна зараз поводиться максимально правильно. Може, не все виконується так, як задумувалось, але самі ідеї, як цьому протистояти, – правильні. 

Довідка «ВЗ»

Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 року в Івано-Франківську. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові та Вищі літературні курси при Літінституті ім. Горького. Разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснували поетичну групу «Бу-Ба-Бу». З 1991 р. – співредактор літературно-мистецького журналу “Четвер”. Автор численних поетичних та прозових збірок. Серед нагород – премія ім. Гердера (Гамбург, Німеччина, 2000), Спеціальна премія миру ім. Еріха-Марії Ремарка (Оснабрюк, Німеччина, 2005), Лейпцизька книжкова премія до європейського порозуміння (2006) та Літературна премія Центральної Європи “Анґелус” (Вроцлав, Польща, 2006). Твори перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, шведською, чеською мовами й есперанто. Вірші поклали на музику гурти «Мертвий півень», «Плач Єремії», Sіґал Sпожив Sпілка, “Знову за старе”.

Leave a comment

You must be logged in to post a comment.

RSS feed for comments on this post.









Yuri Andrukhovych

Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович

 

 

 











Twitter is working on the new search widget.

For the time being use this link:

#андрухович

Loading...
Loading...

Who-El.se?

Welcome to Name.ly!

Global

  • Home of "who-el.se"
  • Home of "many.at"
  • Home of "name.ly"
  • Home of
<h1>&nbsp;</h1> <div class="toc-about clearfix"><img alt='' src='http://who-el.se/avatar/blog-c0IjB-128.png' class='avatar avatar-128' height='128' width='128' /> <h1><a href="http://andrukhovych.com" class="header">Yuri Andrukhovych</a></h1><p>Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович</p> </div><!-- class="about clearfix" --><h1>&nbsp;</h1> <div id="mysitesnoframes" class="sites_content"><ul> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=IUrii Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon (2)</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.de/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-de&amp;field-author=Juri Andruchowytsch" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.de" width="32" height="32" /><strong>Amazon (DE)</strong>amazon.de</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.co.uk/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-uk&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.co.uk" width="32" height="32" /><strong>Amazon (UK)</strong>amazon.co.uk</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.facebook.com/pages/Yuri-Andrukhovych/107695919259731" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Wiki@Facebook</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://andruhovych.info/" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=andruhovych.info" width="32" height="32" /><strong>Fan club</strong>andruhovych.info</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://twitter.com/#search?q=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/twitter.png" width="32" height="32" /><strong>Twitter (UA)</strong>twitter.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (EN)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/Андрухович_Юрій_Ігорович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (UA)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (EN)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (UA)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="https://www.facebook.com/ra.gazzo.52" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Sofija Andrukhovych (FB)</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Sofia_Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Sophia (Wiki)</strong>wikipedia.org</a></li> </ul></div> Your browser does not handle frames, which are required to view the sites in tabs. Please upgrade to a more modern browser.<br /><br />