Yuri Andrukhovych - Андрухович про богемні кав’ярні та ресторації Івано-Франківська

November 30, 2014 @ 1:41 pm - UA
Tags:

5ниця», «Бочка», «Галка», «Piwnica», «Цукерня» ― чимало кнайп, кав’ярень, пабів і пивничок з’явилося у теперішньому Івано-Франківську. А от про колишні настрої кнайпового Станіслава розповів його знаменитий мешканець Юрій Андрухович.

― «Іноді нові місця створюються, щоб нагадати про старі події…» ― так говорилося про кнайпу «Войцех». Буцімто, щоб вберегти місто від нічних небезпек, магістрат Станіслава найняв нічного сторожа, який з ліхтарем обходив кожну вулицю. Охоронця звали Войцех. Тепер «Войцех» ― це автентична кухня Галичини ХVІІІ-ХІХ ст., наїдки там готуються за колись давно втраченою рецептурою, а тепер відновленою. Чи бували Ви у «Войцеху»? Що знаєте про цю кнайпу?

― У мене були періоди, що я знав якісь конкретні факти з історії Станіслава, спеціально вивчав. Але я не знав цієї історії раніше. Нічого дивного, це ж не означає, що її не було. Цілком міг бути такий Войцех. Але для мене цей, кнайповий Франківськ — це насправді 1990-ті.

Якщо говорити про «Станіславський феномен» – передусім це місце, яке не мало назви і яке ми називали «Під горіхами». Там усе зароджувалося. Це вперше виник такий генделик, десь влітку 1992-го року. Адміністратори наважилися винести столики надвір і поставити їх біля пасажу Гартенбергів. Ми там проводили цілі дні. У закладі можна було посидіти дві години, піти і знов повернутися. Там ті самі люди сиділи й сиділи. І це називалось «кава», але наливали весь час, приносили з собою. Пам’ятаю, як прийшов наш друг Ігор Панчишин із пляшкою прикарпатського бальзаму, поставив на стіл і сказав: «Прикарпатський Бальзак». А ці столики були, як із кафе «Морозиво» радянських часів, із металевими бильцями. І це номер один.

А номером два став «Лилик» на вулиці Шевченка. Зараз на тому місці – просто зарості, джунглі. А колись там буяло життя, була велика територія, і по ній – розставлені альтанки. А сам заклад був дуже маленький, з простою стійкою, туди заходилося, замовлялося і звідти все виносилося у ті альтанки. Альтанки були настільки далеко від адміністраторів, що з певного моменту усі вже ходили купували горілку до крамниці, а в них тільки каву. Тому їм доводилося наймати охоронців, які кружляли територією, перевіряли, хто і що п’є.

― Чи були ще якісь цікаві кнайпи у Франику?

— Безумовно. Але у моєму дитинстві був такий важливий епізод, що я любив виходити у місто зі своїм батьком. А батько любив зайти і там випити, там випити. Я ж супроводжував батька усюди і не в одній кнайпі побував. Пам’ятаю, як він замовив собі кріплене вино, «Ізабеллу», цілий гранчак. А продавчиня, посмішка вся із золотих зубів, усміхнулася і сказала: «Мужчіни влюблєни в Ізабеллу»…

― У Франківську бувала лише у кнайпі «Хрущ на Вежі» та панорамному ресторані «Легенда Центр». У першої кнайпи цікава назва, у другої ― прекрасний вид на центр Франика. У які кнайпи зараз ходять франківські митці?

― Зараз тут є така штука, що… з’явилася зовсім інша культура. І це не той стан, який був тоді, в 1990-ті. Тоді ж не можливо було смачно поїсти, а сиділось просто, і пилося. Ну, є така кав’ярня «Говорить Івано-Франківськ», але в ній немає алкоголю. Потім там з’явилося домашнє вино, але вона ніби за дизайном і за задумом мала бути богемною або хіпстерською…

― Це та, де на столиках цитати з Ваших книг та з Прохаськових?

― Так, так. Коли це створювалось, вони до мене писали, чи я даю згоду на такі, такі й такі цитати. Тобто, вони навколо цього побудувались, навколо міфу про «Станіславський феномен». Ну, але по ідеї таку функцію мала б виконувати «Химера», але «Химеру» не потягнули її попередні господарі, потім з «Химери» зробили «Мармуляду». А зараз це взагалі вже якийсь банальний стейк-хауз.

Правда, у 2007-му мені здавалося все так легко, і так просто досягнути всього, що я вирішив стати співвласником такої кнайпи. Ми навіть шукали назву за якимось із моїх творів, щоб зрозуміло було, що це саме моя. Це, напевне, було через відчуття, що немає у Франківську такого місця, де б збиралися творчі люди. Але нічого з цього не вийшло. Була версія, правда, назвати її «Підземне ЗОО», бо підвал нам все ж вдалося викупити. І я жартома запропонував таку концепцію, що дозволялося алкоголь приносити з собою, а закуска мала бути найдешевша у місті (Сміється).

― А якби ще час від часу там з’являлися Ви…

— Та я б там сидів би і не вилазив… дні і ночі зі своїм коньяком. І казали б кельнери: «А хочете сфотографуватися, он там він сидить. Уже назюзюканий».

― А тут ще купа паперів на столику, і пишуться найновіші вірші…

― Щось таке (Сміється).

― Якось Ви сказали, що харківська кав’ярня – це те саме, що й віденська пельменна…

― Я мав на увазі не заклади, а саме каву. У Харкові піти замовити каву – все одно що у Відні піти на пельмені. Але тепер і у Харкові з’явились кнайпи.

― А чи згадаєте, у яких кав’ярнях бували у інших містах?

― Бувало, що у Львові у «Лисі Микиті» сиділи. І там Віктор Неборак святкував свої ювілеї, і не тільки він. Але у Львові це було таке явище, мандрівна кав’ярня. Про це навіть у середині 1990-х Іван Кравчишин, за сценарієм Неборака, зняв такий документальний фільм «Мандрівна кав’ярня». Ідея була в тому, щоб показувати весь час людей, персонажів львівської сцени, Кауфман, Назар Гончар ходить десь там, Тарас Чубай, і показувати, як ці люди щоразу змінюють дислокацію. Тому що справді бувало таке, що десь виникає ця база і тримається. Потім, незалежно від них, стаються певні обставини і їх звідти життя витискає. Хтось починає інший туди ходити і їм стає там незатишно. Або один такий був випадок: власниця почала продавати горілку, а вони сиділи доти, доки було тихо, тобто поки не розливали горілку. Вони попивали там пиво і їх просто почали звідти витісняти. Тобто, за тим фільмом можна простежити, як воно було у Львові в 1990-х. «Червона калина» була навпроти філармонії, «Кава на Костомарова», «Порохова вежа»… (Усміхається)

― І…неканонічна історія про Ірванця?

— Якось у Франківську знайомлю я Олександра Ірванця з політв’язнем, художником, духовним батьком, можна сказати, Опанасом Заливахою. Кажу: «Сашко, це — сам Заливаха, Панас Іванович». А він: «Та мені не треба казати, я вас, знаєте, упізнав за карикатурою в газеті «Правда». От така історія.

«А про кнайпи Станіслава я Вам нічого не відповім, — сказав мені Юрко Іздрик, — бо в Станіславі тепер буваю рідше, ніж у Львові чи Києві, і цілком не орієнтуюся в тамтешніх закладах громадського харчування. Зрештою, в калуських — також, бо тут відвідую лише найближчий гастроном та й то неохоче». Та після розмови з Юрієм Андруховичем, дивним чином мене закинуло у Франик, і я таки побувала у «Войцеху». Що ж, скажу я вам, зайшовши туди, ви поринаєте у часи гасових лямп, карет та вечірніх Франківських двориків, а смачне автентичне меню національних страв точно змусить вас повернутися у цей заклад, і не раз.

 Читомо

Leave a comment

You must be logged in to post a comment.

RSS feed for comments on this post.









Yuri Andrukhovych

Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович

 

 

 











Twitter is working on the new search widget.

For the time being use this link:

#андрухович

Loading...
Loading...

Who-El.se?

Welcome to Name.ly!

Global

  • Home of "who-el.se"
  • Home of "many.at"
  • Home of "name.ly"
  • Home of
<h1>&nbsp;</h1> <div class="toc-about clearfix"><img alt='' src='http://who-el.se/avatar/blog-xgGBB-128.png' class='avatar avatar-128' height='128' width='128' /> <h1><a href="http://andrukhovych.com" class="header">Yuri Andrukhovych</a></h1><p>Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович</p> </div><!-- class="about clearfix" --><h1>&nbsp;</h1> <div id="mysitesnoframes" class="sites_content"><ul> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=IUrii Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon (2)</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.de/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-de&amp;field-author=Juri Andruchowytsch" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.de" width="32" height="32" /><strong>Amazon (DE)</strong>amazon.de</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.co.uk/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-uk&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.co.uk" width="32" height="32" /><strong>Amazon (UK)</strong>amazon.co.uk</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.facebook.com/pages/Yuri-Andrukhovych/107695919259731" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Wiki@Facebook</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://andruhovych.info/" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=andruhovych.info" width="32" height="32" /><strong>Fan club</strong>andruhovych.info</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://twitter.com/#search?q=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/twitter.png" width="32" height="32" /><strong>Twitter (UA)</strong>twitter.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (EN)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/Андрухович_Юрій_Ігорович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (UA)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (EN)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (UA)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="https://www.facebook.com/ra.gazzo.52" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Sofija Andrukhovych (FB)</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Sofia_Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Sophia (Wiki)</strong>wikipedia.org</a></li> </ul></div> Your browser does not handle frames, which are required to view the sites in tabs. Please upgrade to a more modern browser.<br /><br />