Yuri Andrukhovych - Запевай: Писатель Юрий Андрухович споет для запорожцев

September 10, 2015 @ 9:53 am - RU
Tags:

Писатель Юрий Андрухович вместе с польской группой “Karbido” выступит в Запорожье в рамках всеукраинского тура с презентацией нового альбома “Atlas Estremo”. Запорожцев и гостей города ждет настоящий театрально-джазовый перформанс, сообщает “Индустриалке” один из организаторов действа в нашем городе Центр искусств “Арт-Простор”.

“Atlas Estremo” – это четвертый совместный альбом (один выходил с приложением) Юрия Андруховича и группы “Karbido”, они сотрудничают с 2005 года. 

Тексты нового альбома на украинском и польском языках базируются на книге Юрия Андруховича “Лексикон інтимних міст”, в которой он пишет о 111 городах, которые так или иначе запали ему в душу. В “Atlas Estremo” – это путешествие по 13 интимным городам. 

Концерт “Atlas Estremo” пройдет во Дворце культуры имени Дробязко в среду, 16 сентября, начало в 19.00. Билеты: по предварительной продаже — 60 грн., в день концерта — 70 грн., групповые заявки (от 10 билетов) — по 50 грн. Тел. 270-94-44.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Vgorode узнал, как правильно отдохнуть в Запорожье начиная с четверга

Yuri Andrukhovych - Андрухович про богемні кав’ярні та ресторації Івано-Франківська

November 30, 2014 @ 1:41 pm - UA
Tags:

5ниця», «Бочка», «Галка», «Piwnica», «Цукерня» ― чимало кнайп, кав’ярень, пабів і пивничок з’явилося у теперішньому Івано-Франківську. А от про колишні настрої кнайпового Станіслава розповів його знаменитий мешканець Юрій Андрухович.

― «Іноді нові місця створюються, щоб нагадати про старі події…» ― так говорилося про кнайпу «Войцех». Буцімто, щоб вберегти місто від нічних небезпек, магістрат Станіслава найняв нічного сторожа, який з ліхтарем обходив кожну вулицю. Охоронця звали Войцех. Тепер «Войцех» ― це автентична кухня Галичини ХVІІІ-ХІХ ст., наїдки там готуються за колись давно втраченою рецептурою, а тепер відновленою. Чи бували Ви у «Войцеху»? Що знаєте про цю кнайпу?

― У мене були періоди, що я знав якісь конкретні факти з історії Станіслава, спеціально вивчав. Але я не знав цієї історії раніше. Нічого дивного, це ж не означає, що її не було. Цілком міг бути такий Войцех. Але для мене цей, кнайповий Франківськ — це насправді 1990-ті.

Якщо говорити про «Станіславський феномен» – передусім це місце, яке не мало назви і яке ми називали «Під горіхами». Там усе зароджувалося. Це вперше виник такий генделик, десь влітку 1992-го року. Адміністратори наважилися винести столики надвір і поставити їх біля пасажу Гартенбергів. Ми там проводили цілі дні. У закладі можна було посидіти дві години, піти і знов повернутися. Там ті самі люди сиділи й сиділи. І це називалось «кава», але наливали весь час, приносили з собою. Пам’ятаю, як прийшов наш друг Ігор Панчишин із пляшкою прикарпатського бальзаму, поставив на стіл і сказав: «Прикарпатський Бальзак». А ці столики були, як із кафе «Морозиво» радянських часів, із металевими бильцями. І це номер один.

А номером два став «Лилик» на вулиці Шевченка. Зараз на тому місці – просто зарості, джунглі. А колись там буяло життя, була велика територія, і по ній – розставлені альтанки. А сам заклад був дуже маленький, з простою стійкою, туди заходилося, замовлялося і звідти все виносилося у ті альтанки. Альтанки були настільки далеко від адміністраторів, що з певного моменту усі вже ходили купували горілку до крамниці, а в них тільки каву. Тому їм доводилося наймати охоронців, які кружляли територією, перевіряли, хто і що п’є.

― Чи були ще якісь цікаві кнайпи у Франику?

— Безумовно. Але у моєму дитинстві був такий важливий епізод, що я любив виходити у місто зі своїм батьком. А батько любив зайти і там випити, там випити. Я ж супроводжував батька усюди і не в одній кнайпі побував. Пам’ятаю, як він замовив собі кріплене вино, «Ізабеллу», цілий гранчак. А продавчиня, посмішка вся із золотих зубів, усміхнулася і сказала: «Мужчіни влюблєни в Ізабеллу»…

― У Франківську бувала лише у кнайпі «Хрущ на Вежі» та панорамному ресторані «Легенда Центр». У першої кнайпи цікава назва, у другої ― прекрасний вид на центр Франика. У які кнайпи зараз ходять франківські митці?

― Зараз тут є така штука, що… з’явилася зовсім інша культура. І це не той стан, який був тоді, в 1990-ті. Тоді ж не можливо було смачно поїсти, а сиділось просто, і пилося. Ну, є така кав’ярня «Говорить Івано-Франківськ», але в ній немає алкоголю. Потім там з’явилося домашнє вино, але вона ніби за дизайном і за задумом мала бути богемною або хіпстерською…

― Це та, де на столиках цитати з Ваших книг та з Прохаськових?

― Так, так. Коли це створювалось, вони до мене писали, чи я даю згоду на такі, такі й такі цитати. Тобто, вони навколо цього побудувались, навколо міфу про «Станіславський феномен». Ну, але по ідеї таку функцію мала б виконувати «Химера», але «Химеру» не потягнули її попередні господарі, потім з «Химери» зробили «Мармуляду». А зараз це взагалі вже якийсь банальний стейк-хауз.

Правда, у 2007-му мені здавалося все так легко, і так просто досягнути всього, що я вирішив стати співвласником такої кнайпи. Ми навіть шукали назву за якимось із моїх творів, щоб зрозуміло було, що це саме моя. Це, напевне, було через відчуття, що немає у Франківську такого місця, де б збиралися творчі люди. Але нічого з цього не вийшло. Була версія, правда, назвати її «Підземне ЗОО», бо підвал нам все ж вдалося викупити. І я жартома запропонував таку концепцію, що дозволялося алкоголь приносити з собою, а закуска мала бути найдешевша у місті (Сміється).

― А якби ще час від часу там з’являлися Ви…

— Та я б там сидів би і не вилазив… дні і ночі зі своїм коньяком. І казали б кельнери: «А хочете сфотографуватися, он там він сидить. Уже назюзюканий».

― А тут ще купа паперів на столику, і пишуться найновіші вірші…

― Щось таке (Сміється).

― Якось Ви сказали, що харківська кав’ярня – це те саме, що й віденська пельменна…

― Я мав на увазі не заклади, а саме каву. У Харкові піти замовити каву – все одно що у Відні піти на пельмені. Але тепер і у Харкові з’явились кнайпи.

― А чи згадаєте, у яких кав’ярнях бували у інших містах?

― Бувало, що у Львові у «Лисі Микиті» сиділи. І там Віктор Неборак святкував свої ювілеї, і не тільки він. Але у Львові це було таке явище, мандрівна кав’ярня. Про це навіть у середині 1990-х Іван Кравчишин, за сценарієм Неборака, зняв такий документальний фільм «Мандрівна кав’ярня». Ідея була в тому, щоб показувати весь час людей, персонажів львівської сцени, Кауфман, Назар Гончар ходить десь там, Тарас Чубай, і показувати, як ці люди щоразу змінюють дислокацію. Тому що справді бувало таке, що десь виникає ця база і тримається. Потім, незалежно від них, стаються певні обставини і їх звідти життя витискає. Хтось починає інший туди ходити і їм стає там незатишно. Або один такий був випадок: власниця почала продавати горілку, а вони сиділи доти, доки було тихо, тобто поки не розливали горілку. Вони попивали там пиво і їх просто почали звідти витісняти. Тобто, за тим фільмом можна простежити, як воно було у Львові в 1990-х. «Червона калина» була навпроти філармонії, «Кава на Костомарова», «Порохова вежа»… (Усміхається)

― І…неканонічна історія про Ірванця?

— Якось у Франківську знайомлю я Олександра Ірванця з політв’язнем, художником, духовним батьком, можна сказати, Опанасом Заливахою. Кажу: «Сашко, це — сам Заливаха, Панас Іванович». А він: «Та мені не треба казати, я вас, знаєте, упізнав за карикатурою в газеті «Правда». От така історія.

«А про кнайпи Станіслава я Вам нічого не відповім, — сказав мені Юрко Іздрик, — бо в Станіславі тепер буваю рідше, ніж у Львові чи Києві, і цілком не орієнтуюся в тамтешніх закладах громадського харчування. Зрештою, в калуських — також, бо тут відвідую лише найближчий гастроном та й то неохоче». Та після розмови з Юрієм Андруховичем, дивним чином мене закинуло у Франик, і я таки побувала у «Войцеху». Що ж, скажу я вам, зайшовши туди, ви поринаєте у часи гасових лямп, карет та вечірніх Франківських двориків, а смачне автентичне меню національних страв точно змусить вас повернутися у цей заклад, і не раз.

 Читомо

Yuri Andrukhovych - Чи приїде до Рівного Юрій Андрухович – вирішують рівняни

November 21, 2014 @ 2:17 pm - UA
Tags:

Теги: Рівне, Рівненщина, література, Юрій Андрухович, збірка, презентація

Yuri Andrukhovych - Андрухович про те, чому ЄС боїться України

November 20, 2014 @ 4:21 pm - UA
Tags:

Майже день у день через рік після початку протестів на Майдані український письменник Юрій Андрухович виступив на відкритті міжнародного книжкового ярмарку Buch Wien у Відні. Він з жалем говорив про відмінності у сприйнятті нинішніх подій в Україні всередині країни та в Європі.

Фото: buknews.com.ua

Ми публікуємо скорочений варіант, повний текст – на сайті DW.  

– Письменник підкреслив, що, хоча юридично Україна перестала бути частиною Радянського Союзу понад 20 років тому, фактично вона досі бореться за “право на вихід”. Андрухович вважає: “За ці 23 роки на пострадянському просторі не був вирішений жоден конфлікт. Мало того: найбільша і найвпливовіша країна цього простору, яка повинна була б прагнути примирення, робить все, щоб розпалювати війни, вона безперервно їх організовує”.

– За словами Андруховича, протягом цього часу українці дійшли твердого переконання, що найкращий для них шлях – шлях у Європу, європейський вектор. Але при цьому сьогодні в України та Європи, стверджує письменник, навряд чи залишилися точки дотику. Європа перетворилася в “зону благополуччя, комфорту і безпеки, занадто захищену, занадто врегульовану”. У той же час Україна стала “зоною смерті і звірств”. Тепер на Заході країна асоціюється не тільки з “Чорнобилем і повіями”. До цих стереотипів, вважає Андрухович, додалися смерть, війна, біженці, страждання, катування, фашизм і праві радикали.

– У розмовах про події німецькі друзі письменника безперервно його виправляли – “терпляче, як дорослі дитину”, додав український письменник. Якщо він говорив, що в Україні вирує війна, співрозмовники розмірковували про “кризу”. Коли називав російського президента ворогом, вони говорили про “партнера”. “З численних розмов на Заході і, насамперед, у Західній Європі витікає, що нас не просто не розуміють, гірше – нас навіть не намагаються зрозуміти“, – гірко зауважив Юрій Андрухович.

– Він занадто часто зустрічав людей, які підтримують Путіна, підкреслив Андрухович. “Залишається відкритим болюче питання, чому миролюбній, політкоректній Європі агресор здається ближчим та зрозумілішим, ніж жертва його агресії. У мене є підозра: ЄС боїться України, – припустив письменник. – Євросоюзу і без України було нелегко, а тепер ще й ця провальна держава зі своєю поганою кармою. Від такої країни краще триматися на безпечній відстані, думають європейці”.

– Українці вийшли на Майдан, щоб боротися за свободу та рівність. Але “цинічна геополітика” залишила їм лише одне: “захищатися самотужки“. Андрухович додав: “Дай Бог, щоб ця самотність не тривала, як у романі Маркеса, сто років. Так довго ми не протримаємося”.

Yuri Andrukhovych - Юрій Андрухович: Україна бореться за цінності, Європа …

@ 5:35 am - UA
Tags:

Через рік після початку протестів на Майдані український письменник Юрій Андрухович, виступаючи у Відні, звернув увагу на прірву у сприйнятті подій в Україні всередині країни і в Європі.

Майже день у день через рік після початку протестів на Майдані український письменник Юрій Андрухович, багато книг якого перекладені і на німецьку мову та добре відомі в Західній Європі, виступив на відкритті міжнародного книжкового ярмарку Buch Wien у Відні. Він з жалем говорив про відмінності у сприйнятті нинішніх подій в Україні всередині країни та в Європі. Його гостру, сказану німецькою мовою промову під назвою “Ціна цінностей”, сповнену колючих фраз та яскравих метафор, процитували багато австрійських та німецьких ЗМІ.

Право на вихід

Ще рік тому українці жили у зовсім іншій країні, заявив Юрій Андрухович. “Але сьогодні ми перебуваємо у центрі конфлікту, кінця якому не видно, у центрі війни з тисячами загиблих, поранених і зниклих безвісти. Іноді цей рік здається нескінченним фільмом жахів, часом – вічним кошмарним сном”. Письменник підкреслив, що, хоча юридично Україна перестала бути частиною Радянського Союзу понад 20 років тому, фактично вона досі бореться за “право на вихід”. Андрухович вважає: “За ці 23 роки на пострадянському просторі не був вирішений жоден конфлікт. Мало того: найбільша і найвпливовіша країна цього простору, яка повинна була б прагнути примирення, робить все, щоб розпалювати війни, вона безперервно їх організовує”.

За словами Андруховича, протягом цього часу українці дійшли твердого переконання, що найкращий для них шлях – шлях у Європу, європейський вектор. Але при цьому сьогодні в України та Європи, стверджує письменник, навряд чи залишилися точки дотику. Європа перетворилася в “зону благополуччя, комфорту і безпеки, занадто захищену, занадто врегульовану”. У той же час Україна стала “зоною смерті і звірств”. Тепер на Заході країна асоціюється не тільки з “Чорнобилем і повіями”. До цих стереотипів, вважає Андрухович, додалися смерть, війна, біженці, страждання, катування, фашизм і праві радикали.

Війна або криза

У розмовах про події німецькі друзі письменника безперервно його виправляли – “терпляче, як дорослі дитину”, додав український письменник. Якщо він говорив, що в Україні вирує війна, співрозмовники розмірковували про “кризу”. Коли називав російського президента ворогом, вони говорили про “партнера”. “З численних розмов на Заході і, насамперед, у Західній Європі витікає, що нас не просто не розуміють, гірше – нас навіть не намагаються зрозуміти”, – гірко зауважив Юрій Андрухович.

Він занадто часто зустрічав людей, які підтримують Путіна, підкреслив Андрухович. “Залишається відкритим болюче питання, чому миролюбній, політкоректній Європі агресор здається ближчим та зрозумілішим, ніж жертва його агресії. У мене є підозра: ЄС боїться України, – припустив письменник. – Євросоюзу і без України було нелегко, а тепер ще й ця провальна держава зі своєю поганою кармою. Від такої країни краще триматися на безпечній відстані, думають європейці”.

Ціна цінностей

Українці вийшли на Майдан, щоб боротися за свободу та рівність. Але “цинічна геополітика” залишила їм лише одне: “захищатися самотужки”. Андрухович додав: “Дай Бог, щоб ця самотність не тривала, як у романі Маркеса, сто років. Так довго ми не протримаємося”.

Юрій Андрухович наголосив, що в українській мові слова “ціна” і “цінності” мають один і той же корінь. Але якщо в Україні сьогодні думають про цінності, то в Європі, вважає він, – про ціну.

“Коли іспанські фермери палять прапор ЄС, їх турбують торгові санкції і падіння цін на апельсини. Коли 19-річний український студент гине під кулями снайперів в київському урядовому кварталі і при цьому стискає в руках європейський прапор, він гине за свободу і справедливість”, – переконаний письменник. Свій виступ у Відні письменник завершив словами: “Вибачте, що Україна не дає вам жити зі спокійною совістю”.

DW.DE

Yuri Andrukhovych - Культура й стиль життя Юрій Андрухович: Україна бореться за …

November 18, 2014 @ 9:56 am - UA
Tags:

Майже день у день через рік після початку протестів на Майдані український письменник Юрій Андрухович, багато книг якого перекладені і на німецьку мову та добре відомі в Західній Європі, виступив на відкритті міжнародного книжкового ярмарку Buch Wien у Відні. Він з жалем говорив про відмінності у сприйнятті нинішніх подій в Україні всередині країни та в Європі. Його гостру, сказану німецькою мовою промову під назвою “Ціна цінностей”, сповнену колючих фраз та яскравих метафор, процитували багато австрійських та німецьких ЗМІ.

Право на вихід

Ще рік тому українці жили у зовсім іншій країні, заявив Юрій Андрухович. “Але сьогодні ми перебуваємо у центрі конфлікту, кінця якому не видно, у центрі війни з тисячами загиблих, поранених і зниклих безвісти. Іноді цей рік здається нескінченним фільмом жахів, часом – вічним кошмарним сном”. Письменник підкреслив, що, хоча юридично Україна перестала бути частиною Радянського Союзу понад 20 років тому, фактично вона досі бореться за “право на вихід”. Андрухович вважає: “За ці 23 роки на пострадянському просторі не був вирішений жоден конфлікт. Мало того: найбільша і найвпливовіша країна цього простору, яка повинна була б прагнути примирення, робить все, щоб розпалювати війни, вона безперервно їх організовує”.

DW.DE

Жадан: Європа змушена буде реагувати на ситуацію в Україні

Сергій Жадан вважає, що література має вказувати на близькі речі, яких ми не помічаємо. В інтерв’ю DW він розповів про війну на Донбасі, соціальну роль мистецтва і тур по Німеччині. (02.10.2014)

Режисер Павло Юров: “Новоросія” – це театр абсурду та жорстокості

Театральний режисер Павло Юров приїхав до Німеччини показати невідповідність між теорією і практикою українського сепаратизму. Задачу митців він вбачає у сприянні діалогу в Україні. (27.09.2014)

За словами Андруховича, протягом цього часу українці дійшли твердого переконання, що найкращий для них шлях – шлях у Європу, європейський вектор. Але при цьому сьогодні в України та Європи, стверджує письменник, навряд чи залишилися точки дотику. Європа перетворилася в “зону благополуччя, комфорту і безпеки, занадто захищену, занадто врегульовану”. У той же час Україна стала “зоною смерті і звірств”. Тепер на Заході країна асоціюється не тільки з “Чорнобилем і повіями”. До цих стереотипів, вважає Андрухович, додалися смерть, війна, біженці, страждання, катування, фашизм і праві радикали.

Війна або криза

У розмовах про події німецькі друзі письменника безперервно його виправляли – “терпляче, як дорослі дитину”, додав український письменник. Якщо він говорив, що в Україні вирує війна, співрозмовники розмірковували про “кризу”. Коли називав російського президента ворогом, вони говорили про “партнера”. “З численних розмов на Заході і, насамперед, у Західній Європі витікає, що нас не просто не розуміють, гірше – нас навіть не намагаються зрозуміти”, – гірко зауважив Юрій Андрухович.

Він занадто часто зустрічав людей, які підтримують Путіна, підкреслив Андрухович. “Залишається відкритим болюче питання, чому миролюбній, політкоректній Європі агресор здається ближчим та зрозумілішим, ніж жертва його агресії. У мене є підозра: ЄС боїться України, – припустив письменник. – Євросоюзу і без України було нелегко, а тепер ще й ця провальна держава зі своєю поганою кармою. Від такої країни краще триматися на безпечній відстані, думають європейці”.

Ціна цінностей

Українці вийшли на Майдан, щоб боротися за свободу та рівність. Але “цинічна геополітика” залишила їм лише одне: “захищатися самотужки”. Андрухович додав: “Дай Бог, щоб ця самотність не тривала, як у романі Маркеса, сто років. Так довго ми не протримаємося”.

Юрій Андрухович наголосив, що в українській мові слова “ціна” і “цінності” мають один і той же корінь. Але якщо в Україні сьогодні думають про цінності, то в Європі, вважає він, – про ціну. “Коли іспанські фермери палять прапор ЄС, їх турбують торгові санкції і падіння цін на апельсини. Коли 19-річний український студент гине під кулями снайперів в київському урядовому кварталі і при цьому стискає в руках європейський прапор, він гине за свободу і справедливість”, – переконаний письменник. Свій виступ у Відні письменник завершив словами: “Вибачте, що Україна не дає вам жити зі спокійною совістю”.

Yuri Andrukhovych - ЕС боится Украины из-за «плохой кармы» — Андрухович

November 17, 2014 @ 3:27 pm - UA
Tags:

Юрий Андрухович

В Европе украинский писатель Юрий Андрухович слишком часто встречал людей, которые поддерживают президента Российской Федерации Владимира Путина. Об этом он рассказал на открытии международной книжной ярмарки Buch Wien в Вене, пишет DW.

Писатель задается вопросом, почему же политкорректной Европе намного ближе агрессор, чем его жертва.

Европа даже не пытается понять Украину – Андрухович

«У меня есть подозрение: ЕС боится Украины. Евросоюзу и без Украины было непросто, а теперь еще и это провальное государство со своей плохой кармой. От такой страны лучше держаться на безопасном расстоянии, думают европейцы», – размышляет Андрухович.

Он вспоминает, что в частных беседах его специально поправляли и не хотели слышать о «войне» в Украине. Вместо этого употребляли слово «кризис», а Путина предпочитали называть не «врагом», а «партнером». Андрухович делает вывод, что Европа не просто не понимает Украину, она даже не пытается ее понять. 

Yuri Andrukhovych - Юрій Андрухович: Як прорахувати Путіна

November 10, 2014 @ 4:15 pm - UA
Tags:

Він своєрідний серійний убивця, що на місці кожного злочину залишає свій символічний автограф.

Грузинський письменник Заза Бурчуладзе днями надіслав мені коротенький уривок з інтерв’ю, яке він узяв у мене чотири роки тому, наприкінці 2010-го. Це таке своєрідне нагадування про те, як я в ті часи бачив наше відносно недалеке майбутнє.

В тому інтерв’ю йшлося передусім про літературу та все, що навколо неї – творчі середовища, мовну реальність, нову українську прозу. Проте не обійшлося й без політики – “епоха раннього Януковича” не залишала нам шансів якось її проігнорувати. Одне із запитань (його й наводить нині Заза в листі) звучало так: “Если Россия продолжит сползать в новый ГУЛАГ, как это сейчас происходит, это не сулит ничего хорошего ее соседям. У вас есть прогнозы на этот счет?”. Я відповів, що “прогнозы делать уже поздно – все уже полным ходом реализуется.

Я думаю, что во время нашей следующей революции (а я уверен, что у нас неизбежна еще одна революция) вооруженные силы России будут задействованы на украинской территории по полной программе, скорее всего, по просьбе украинского правительства. Русские солдаты и украинские менты будут физически разгонять наших повстанцев. Чем все закончится – не знаю, но совершенно четко вижу саму ситуацию противостояния. Чтобы стать по-настоящему восточноевропейской страной, нам, наверное, необходимо пройти через это”.

“Словно вчера это было!” – дивується Заза у своєму нинішньому листі. Щиро кажучи, я про те інтерв’ю встиг уже й забути. Перечитуючи тепер ту відповідь, я намагаюся відчути, чого в ній більше – реалістичної оцінки єдино або, скажімо, дуже можливого сценарію чи розперезаної письменницької фантазії. Збулося, думається мені. Звичайно, не на всі сто. Наприклад, те, що “російські солдати й українські мєнти” спільними зусиллями розганятимуть “наших повстанців” реалізувалося не цілком. Але якби 22 лютого Янукович та присні, передусім тодішні силовики, не повтікали б, а продовжували чіплятися за владу й командувати?

Зрештою, всі ті “беркути” та інші “спецназівці”, що протягом кількох наступних діб повиринали в Криму, моментально отримуючи російські паспорти, звання і шеврони, – чим не пунктир для втілення саме того сценарію? Своєю панічною втечею Янукович та бонзи його режиму дещо сплутали чистоту й однозначність сюжетної лінії. Тому тривалого збройного повстання в Україні не трапилося. Трапилося дещо інше, чого передбачити в такій виразній формі мені не вдалося – російсько-українська війна. Тобто російські військові вторглися на нашу територію не на запрошення януковичівського уряду – рятувати “законно обрану владу” та “наводити правопорядок” у “дружній державі”. Ні, вони вторглись як справжні агресори. Без оголошення війни, зате з чимось на зразок непрямого її оголошення. Пам’ятаєте той начебто закон про згоду на використання російських збройних сил за кордоном і – як воно там звучало? – перш усього “на Украине”? Чому я так ясно бачив цю перспективу вже наприкінці 2010 року?

Та, звісно, не тому, що так мені її провістили небесні тіла або наворожила кавова гуща. Просто в усій цій історії, в усій нашій теперішній трагедії є один дуже вирішальний чинник – особа російського президента.

Путін передбачуваний. Але з цим усе не так просто. І ми в Україні, і весь світ цьогоріч зазнали шоку саме від його непередбачуваності. “Ні, ну аж так далеко він не зайде!” – звучало і досі звучить наївним та безвідповідальним рефреном у багатьох прогнозах. Путін передбачуваний у тому, що хоче діяти максимально непередбачувано. Якщо б я змальовував його як літературного персонажа, то це був би передусім феноменальний і досконалий нечестивець із амбіціями великого гравця.

Він своєрідний серійний убивця, що на місці кожного злочину залишає свій символічний автограф. Наприклад, він любить гру подій з датами. Він мислить себе Деміургом і хоче, щоб його демонізували. Політковську йому вбивають на його день народження. Агресію проти Грузії він розпочинає в день відкриття Олімпійських ігор. “Український уряд” він змушує оголосити про відмову від євроінтеграції на річницю Майдану. (До речі, не за горами чергова така річниця). Широкомасштабне вторгнення регулярного війська в Україну велить готувати на наш День Незалежності. Це лише кілька прикладів.

Для того, щоб йому протистояти, слід навчитися думати, як він. Це елементарно, Ватсоне. У віялі можливих його ходів слід вибирати той, який сам він вважає найнепередбачуванішим. І при цьому слід думати, як він, швидше за нього самого – щоб устигнути зустріти кожен його наступний хід у всеозброєнні. У нашому сьогоднішньому випадку слово “всеозброєння” слід розуміти передусім дослівно: якомога більше зброї.

Головне пам’ятати про таке: він ніколи не відмовиться від поставлених цілей. Про це забудьте. Він може лише відкладати й вичікувати. Його неможливо задобрити чи вгомонити. Тільки перемогти.

Yuri Andrukhovych - «Вихідні з книгою»: читаємо колекцію есеїв «Євромайдан … – Kolo.poltava.ua

November 8, 2014 @ 8:30 am - UA
Tags:

  :    .

У збірці вміщені есеї 5 авторів, відомих в сучасній українській літературі. Це Тарас Прохасько, Іван Ципердюк, Юрій Андрухович, Сергій Жадан та Юрій Винничук. Вони э лідерами думок для читаючих українців, авторитетними письменниками для іноземних журналістів.

Ці люди – постійні автори колонок у ЗМІ. Прохасько з Ципердюком – у газеті «Галицький Кореспондент», решта троє – на сайті «ТСН».

У збірці надруковані есеї, які були написані з кінця листопада 2013 року і до лютого 2014-ого. Якраз ті три місяці в історії України, які сколихнули суспільство. Тут і сам початок мирних протестів, коли прийшло розуміння, що Асоціацію з Євросоюзом уже не підпишуть, і побиття студентів «Беркутом», і сутички біля Адміністрації Президента 1-ого грудня, і битва на Водохрещу, перші смерті, і, зрештою, втеча Януковича. У текстах знайшли відображення усі ключові події тієї зими.

Читаючи кожного із вміщених у збірку письменників, можна прослідкувати хід протистояння. Звісно, кожен з них підмічав саме ті деталі, які важливі йому, але після прочитання все разом дає ефект цілісної картинки.

Жанр колонки – не журналістський матеріал і він не має бути об’єктивним. Автори висловлювали тільки свої думки, свої точки зору і бачення минулих і майбутніх подій. Це вже люди з досвідом: наймолодшому серед них, Жадану, на момент написання текстів виповнилося 39 років, найстаршому, Винничуку – 62.

В кожного з авторів є текст, який мені особливо запам’ятався. У Прохаська це розповідь про бажання «не бути битим» як рушійну силу Євромайдану, у Ципердюка – схожість наших подій з хорватськими, у Андруховича – про роман Оруелла «1984», який справджується, у Жадана – про суддю, який 20 років тому виступав проти сицилійської мафії і тепер все життя живе з охороною, у Винничука – про американську ментальність.

Наприкінці вміщено хронологію Євромайдану, щоби було простіше курсувати подіями, описаними в есеях.

Людям, які були учасниками чи активними спостерігачами за революційними подіями, ця книга дасть змогу пережити все знову. Ті, хто на той час був від усього цього далеко, отримають нагоду прочитати хорошу есеїстику.

Цитата від Сергія Жадана:

«Насправді ми були такими весь цей час. Готовими йти до кінця в своєму несприйнятті системи, чи навпаки – готовими виправдовувати будь-які методи, за допомогою яких ця система захищає своє існування. Ми й раніше ладні були за будь-яких умов відстоювати легітимність цієї влади, її законну обраність, її богообраність. Чи навпаки – за жодних обставин не приймати аргументів влади щодо своїх дій, у жодному разі не приймати її пояснень і не йти з нею на компроміси».

Роман Повзик, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»

Yuri Andrukhovych - Юрій Андрухович готує до друку книжку про Фантомаса

November 4, 2014 @ 10:56 am - UA
Tags:

Це колонки, з якими письменник раз на тиждень виступає на сайті tsn.ua «Телевізійної служби новин» каналу «1 + 1», пише ГК.

Починаючи з грудня 2010 року, він опублікував їх уже близько двох сотень.

Увазі читачів буде представлене своєрідне вибране з цих щотижневих записів, розташованих у суворо хронологічній послідовності.

Готуючи цю збірку, автор свідомо не вносив змістових коректив, але вважав за доцільне вказати точну дату кожної публікації.







Yuri Andrukhovych

Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович

 

 

 











Twitter is working on the new search widget.

For the time being use this link:

#андрухович

Loading...
Loading...

Who-El.se?

Welcome to Name.ly!

Global

  • Home of "who-el.se"
  • Home of "many.at"
  • Home of "name.ly"
  • Home of
<h1>&nbsp;</h1> <div class="toc-about clearfix"><img alt='' src='http://who-el.se/avatar/blog-c0IjB-128.png' class='avatar avatar-128' height='128' width='128' /> <h1><a href="http://andrukhovych.com" class="header">Yuri Andrukhovych</a></h1><p>Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович</p> </div><!-- class="about clearfix" --><h1>&nbsp;</h1> <div id="mysitesnoframes" class="sites_content"><ul> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=IUrii Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon (2)</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.de/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-de&amp;field-author=Juri Andruchowytsch" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.de" width="32" height="32" /><strong>Amazon (DE)</strong>amazon.de</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.co.uk/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-uk&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.co.uk" width="32" height="32" /><strong>Amazon (UK)</strong>amazon.co.uk</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.facebook.com/pages/Yuri-Andrukhovych/107695919259731" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Wiki@Facebook</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://andruhovych.info/" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=andruhovych.info" width="32" height="32" /><strong>Fan club</strong>andruhovych.info</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://twitter.com/#search?q=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/twitter.png" width="32" height="32" /><strong>Twitter (UA)</strong>twitter.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (EN)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/Андрухович_Юрій_Ігорович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (UA)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (EN)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (UA)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="https://www.facebook.com/ra.gazzo.52" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Sofija Andrukhovych (FB)</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Sofia_Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Sophia (Wiki)</strong>wikipedia.org</a></li> </ul></div> Your browser does not handle frames, which are required to view the sites in tabs. Please upgrade to a more modern browser.<br /><br />