Yuri Andrukhovych - Андрухович: вільну європейську Україну з Донбасом не побудуєш

September 30, 2014 @ 10:12 am - UA
Tags:

Письменникові нагадали його “​​пророчі” слова від 2010 про те, що в разі повернення до влади проєвропейських сил Криму й Донбасу треба буде дати можливість відокремитися.

Як зазначив Андрухович, ці слова йому тепер пригадують дуже часто:

“Якщо ви думаєте, що це радує моє марнославство, то помиляєтеся. Але мова загалом не про мене, а про Україну, бо хто я такий. Я знаю лише те, що наша мета – вільна, людяна європейська країна – і без Донбасу досяжна з фантастичним трудом, а вже з Донбасом так просто недосяжна, забудьте”.

На питання, наскільки міцна нинішня консолідація українського суспільства, письменник зазначив, що в Харкові, Миколаєві, Одесі значно посилилися проукраїнські настрої:

“У Харкові, може, ще не так помітно, але в Одесі точно. Хоча об’єктивну картину зрозуміти важко: “ватники”, як правило, до пори до часу непомітні, сидять по домівках в очікуванні “своїх”, складають на майбутнє списки проукраїнських активістів – сусідів, колишніх друзів”.

Також на його думку, при збереженні диктатури Путіна, налагодження російсько-українських відносин нереальне:

“… ми поки не бачимо кінця цієї війни. Так, є якесь умовне перемир’я, але я не вірю в те, що ситуація вичерпана. Є така людина – В.В. Путін, який краще за всіх знає, на скільки десятиліть вперед наші відносини ще можна погіршити. Поки він вирішує в Росії і за Росію, вони приречені винятково на постійне погіршення. Адже насправді вистачило б одного-єдиного його дзвінка, щоб всі ці вбивства припинилися “, – зазначив Андрухович.

Yuri Andrukhovych - З Донбасом вільна європейська Україна недосяжна, – Андрухович

@ 8:01 am - UA
Tags:

З Донбасом вільна європейська Україна недосяжна, - Андрухович  


Український письменник Юрій Андрухович вважає, що Україна не зможе стати успішною європейською державою із Донбасом у своєму складі. Таку думку він висловив у інетрв’ю одному з російських видань, передає новину «Преса України».

Андрухович уже робив подібні заяви 2010 року. Тоді письменник сказав, що коли в Україну повернеться проєвропейська влада, то Криму й Донбасу треба буде надати вибір, чи відокремлюватися.

“Якщо ви думаєте, що це радує моє марнославство, то помиляєтеся. Але мова загалом не про мене, а про Україну, бо хто я такий. Я знаю лише те, що наша мета – вільна, людяна європейська країна – і без Донбасу досяжна з фантастичним трудом, а вже з Донбасом так просто недосяжна, забудьте”, – сказав Андрухович.

Митець вважає, що на півдні й сході України посилилася національна свідомість населення.

“У Харкові, може, ще не так помітно, але в Одесі точно. Хоча об’єктивну картину зрозуміти важко: “ватники”, як правило, до пори до часу непомітні, сидять по домівках в очікуванні “своїх”, складають на майбутнє списки проукраїнських активістів – сусідів, колишніх друзів”, – зазначив письменник. 

Крім того Андрухович не бачить можливості покращення відносин між Україною й Росією, допоки президентом РФ є Путін.

“… ми поки не бачимо кінця цієї війни. Так, є якесь умовне перемир’я, але я не вірю в те, що ситуація вичерпана. Є така людина – В.В. Путін, який краще за всіх знає, на скільки десятиліть вперед наші відносини ще можна погіршити. Поки він вирішує в Росії і за Росію, вони приречені винятково на постійне погіршення. Адже насправді вистачило б одного-єдиного його дзвінка, щоб всі ці вбивства припинилися “, – наголосив письменник.

Читайте також:

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть лишати коментарі.


Yuri Andrukhovych - Андрухович: вільну європейську Україну з Донбасом не побудуєш – Гал

@ 7:49 am - UA
Tags:

Роздрукувати30 Вересня 2014 10:44Відомий письменник Юрій Андрухович вважає, що перетворити Україну на реально вільну європейську країну неможливо при збереженні Донбасу в складі держави.

Про це він сказав в інтерв’ю російському виданню Colta.ru

Письменникові нагадали його “​​пророчі” слова від 2010 про те, що в разі повернення до влади проєвропейських сил Криму й Донбасу треба буде дати можливість відокремитися. 

Як зазначив Андрухович, ці слова йому тепер пригадують дуже часто: 

“Якщо ви думаєте, що це радує моє марнославство, то помиляєтеся. Але мова загалом не про мене, а про Україну, бо хто я такий. Я знаю лише те, що наша мета – вільна, людяна європейська країна – і без Донбасу досяжна з фантастичним трудом, а вже з Донбасом так просто недосяжна, забудьте”. 

На питання, наскільки міцна нинішня консолідація українського суспільства, письменник зазначив, що в Харкові, Миколаєві, Одесі значно посилилися проукраїнські настрої: 

“У Харкові, може, ще не так помітно, але в Одесі точно. Хоча об’єктивну картину зрозуміти важко: “ватники”, як правило, до пори до часу непомітні, сидять по домівках в очікуванні “своїх”, складають на майбутнє списки проукраїнських активістів – сусідів, колишніх друзів”. 

Також на його думку, при збереженні диктатури Путіна, налагодження російсько-українських відносин нереальне.

“… ми поки не бачимо кінця цієї війни. Так, є якесь умовне перемир’я, але я не вірю в те, що ситуація вичерпана. Є така людина – В.В. Путін, який краще за всіх знає, на скільки десятиліть вперед наші відносини ще можна погіршити. Поки він вирішує в Росії і за Росію, вони приречені винятково на постійне погіршення. Адже насправді вистачило б одного-єдиного його дзвінка, щоб всі ці вбивства припинилися “, – зазначив Андрухович.

УП

Yuri Andrukhovych - Андрухович: цель свободной европейской Украины – с …

@ 7:31 am - UA
Tags:

Известный писатель Юрий Андрухович считает, что превратить Украину в реально свободную европейскую страну невозможно при сохранении Донбасса в составе государства.

Об этом он сказал в интервью российскому изданию Colta.ru.

Писателю напомнили его “пророческие” слова от 2010 года о том, что в случае возвращения к власти проевропейских сил Крыму и Донбассу нужно будет дать возможность отделиться.

Как отметил Андрухович, эти слова ему теперь припоминают очень часто:

“Если вы думаете, что это радует мое тщеславие, то ошибаетесь. Но речь в общем-то не обо мне, а об Украине, ибо кто я такой. Я знаю лишь то, что наша цель — свободная, человечная европейская страна — и без Донбасса достижима с фантастическим трудом, а уж с Донбассом так просто недостижима, забудьте”.

На вопрос, насколько прочна нынешняя консолидация украинского общества, писатель отметил, что в Харькове, Николаеве, Одессе значительно усилились проукраинские настроения:

“В Харькове, может, еще не так заметно, но в Одессе точно. Хотя объективную картину понять тяжело: “ватники” ведь, как правило, до поры до времени незаметны, сидят по домам в ожидании “своих”, составляют на будущее списки проукраинских активистов — соседей, бывших друзей”.

Также по его мнению, при сохранении диктатуры Путина, налаживание российско-украинских отношений нереально:

“…мы пока не видим конца этой войны. Да, есть какое-то условное перемирие, но я не верю в то, что ситуация исчерпана. Есть такой человек — В.В. Путин, который лучше всех знает, на сколько десятилетий вперед наши отношения еще можно ухудшить. Пока он решает в России и за Россию, они обречены исключительно на постоянное ухудшение. А ведь на самом деле хватило бы одного-единственного его звонка, чтобы все эти убийства прекратились”, – отметил Андрухович.

Всё о: Андрухович, Донбасс

Yuri Andrukhovych - Юрій Андрухович: Я письменник, а не дипломат. Тож дозволяю …

September 29, 2014 @ 8:20 pm - UA
Tags:

Говоримо про війну та відбудову, політичну та етнічну націю, а також про те, чи розуміють бойовики на ленд-арті.

“Бонус” до читання – один із нових і ще не опублікованих текстів циклу “Вісім екс-синагог, або Етикетки для Йоганни”.

Як у сучасній Україні поєднати формування політичної нації та культурну різноманітність?

– Це почало складатися само собою, коли наше суспільство з 2004 року поставило собі це завдання. Так, я впевнений, що це завдання нам поставили не політики.

Ми самі вирішили, що час ставати відкритими, сучасними, цивілізованими та демократичними.

Таке завдання не може обійтися без органічного рішення самого суспільства. Зверху його не поставиш. І, якщо це рішення є, то поєднання політичного громадянства та культурно-етнічного походження не має антагоністичної суперечності.

Воно насправді будує подвійні містки, і апелюючи до національних витоків, і формуючи політичну громадянську спільноту. Це містки в минуле і в майбутнє одночасно.

Ми не відкриваємо нічого нового. Вже існували попередні спроби творення та дозрівання до такого політичного громадянства – Велике Князівство Литовське, Річ Посполита, Австро-Угорська імперія

Як це функціонує в умовах подій на Донбасі та в Криму?

– Ці два регіони не сприйняли з самого початку європейського прозахідного вибору. Вони руками і ногами вчепилися в свій ідеал – він передусім радянсько-російський.

І коли дедалі очевиднішим стало те, що радянське – це архаїка, яку неможливо відновити, то вони почали плекати в собі лояльність проросійську. Там і “Біла гвардія”, і Ленін, і царизм, і Сталін, і більшовики, і все на світі.

Як це пояснити? Є серйозні підстави думати, що тут є комплекс причин – і культурних, і соціальних, і, на жаль, етнічних.

В якому сенсі?

– В сенсі етнічне російське.

Не радянське?

– Так, але радянське поступово втрачає свою атракційність, бо воно занадто безнадійне як сценарій. Реалістичніше для них виглядає перспектива вписатися в “Русскій Мір”.

“Русскій Мір” – одна з версій радянського, але це вже не зовсім “homo soveticus”. Він включає в себе не тільки комуністичний міф, а й ряд монархічних імперських некомуністичних міфів.

– Якщо уявити, що все закінчиться добре, як далі розвиватимуться події?

– Як це може закінчитися добре? Я би волів, щоби це просто закінчилося, і щоб ми при цьому не втратили України.

Я би хотів, щоби з цієї війни Україна вийшла сильнішою та монолітнішою. Хоча саме монолітність тут під великим знаком запитання, якщо ми будемо жити в ілюзіях щодо Донбасу та Криму.

Війна показала, що не йдеться про весь Донбас, наприклад. Тепер ясно, що ідеться про окремі райони однієї області та окремі райони іншої – саме там ідуть бої.

Але це все напрочуд хитко. От вчора ми говорили, що є південь Донецької області та північ Луганської області, але якщо раптом завтра впаде Маріуполь, то ми побачимо, скільки там вийде на вулиці сепаратистів, які досі сиділи по хатах.

“Ватники” діють саме так: не йдуть на барикади, а дочікуються приходу “своїх” і потім “здають” їм своїх проукраїнських сусідів.

В цій історії мене особисто дуже бентежить тема ненависті. Коли почалося АТО, в мові з обох боків з’явилося багато проявів саме цієї емоції. Звідки вона? Як її долати? Як ви себе почуваєте в цій мовній та емоційній ситуації?

– Я письменник, а не дипломат. Тож дозволяю собі мову ненависті, але всіма силами намагаюся пильнувати, щоб вона не перемогла всі інші мови.

Але письменник теж не може обійтися без мови ненависті – вона необхідна так само, як мова любові.

Війна стала реальністю, і це мова війни. Але ми не тільки проклинаємо – ми також ридаємо, нас щодня приголомшують чергові втрати. Я не впевнений, що правильним було би стежити за тим, щоб у мові не звучали погані слова.

Наприклад, фраза “Путін – х*йло” – це один із виходів з цієї проблеми. Мова ненависті карнавалізується, переходить у сміхову культуру.

Таким чином напруга ненависті послаблюється, а об’єкт ненависті стає більш жалюгідним, аніж ненависним.

Чи культура може допомогти? Я говорю і про взаємини з охопленими війною регіонами, і про загальне примирення та прощення.

– Культура може посприяти дуже сильно, щойно буде подолано найжорстокіші речі, які панують у цю хвилину.

На “Meridian Czernowitz” звучить гасло “Музи не мовчать”, але я з ним не дуже погоджуюся.

Музи роблять вигляд, що вони не мовчать, але вони поки що жодним чином не впливають на ситуацію. Хто чує це немовчання? Що з того, що вони не мовчать? Муз не чують.

Реальність така: коли в Алчевську мої друзі з “АртПоля” готували ленд-арт на териконах, до них підійшло кілька бойовиків із погрозами застрелити тих, хто буде териконами лазити. Чому? Тому що вони не розуміють, що таке ленд-арт, і не хочуть про це нічого знати, вони це розуміють як шпигунську діяльність на користь “укропів”.

Мовляв, розташовують на териконах якісь сигнальні системи для укропської авіації. Отака реальність.

– У мене є відчуття, що тривога і певне передчуття війни чи загалом змін у суспільстві звучали в українських текстах останніх років. Чи відчули ви це як читач і як автор?

– Слово “війна” достатньо сильне, щоб постійно виникати в літературних текстах. І загалом у мистецькому дискурсі. В Росії є навіть арт-група з такою назвою.

Передчуття війни – це для письменника нормальний і постійний стан. Іноді настає момент, коли такі передчуття справджуються.

Що протягом останніх років було цілком зрозуміло, це те, що від режиму Януковича будемо звільнятися дуже тяжко. У той же час було розуміння, що звільнитися для України життєво необхідно.

От і звільняємося – шляхом війни та величезних людських втрат.

В Чернівцях та Івано-Франківську я чула ваші нові тексти про старі приміщення – колишні синагоги. Що це за проект?

– Я саме працюю над проектом берлінської фотохудожниці Йоганни Діль. Її абсолютно цікавить і захоплює те, що пов’язане з пам’ятками єврейської культури в Україні.

Сенс її фоторобіт у тому, що вона фотографує інтер’єри колишніх синагог. Це має бути приміщення, що колись було синагогою, але змінювало своє призначення внаслідок історичних катаклізмів. Географічно вона охоплює всю Правобережну Україну – найбільше там Житомирщини, Поділля, Черкащини, багато Києва.

Серед інших фотографій я побачив фото руїн синагоги в Острозі – і я надіслав їй мій текст з “Лексикону інтимних міст” про цю синагогу. Так народилася ідея створити такого плану текстові мініатюри до інших її фоторобіт. В мене вже склалася половина з них.

Вашій увазі пропонується один із текстів циклу “Вісім екс-синагог, або Етикетки для Йоганни”:

САДГОРА

Виходить так, що коли нас гнали марш-кидком до Чернівців і назад, ми не могли не протупотіти повз неї.

Вона – синагога ружинських Фрідманів. Тобто не вона, а те, що лишалося. Ми – курсанти піхотного навчального полку в Садгорі: червоні погони, лисі черепи під темними від поту пілотками, що трималися лише на вухах, стопудові нагуталінені кирзаки. Іноді нас ганяли до лазні й назад. Або на полігон до Сторожинця. У кожному випадку ми неминуче мусили прошкандибати всією ротою повз ружинську синагогу. У випадку війни наш полк воював би з бельгійцями. Чому з ними? Не знаю, так нам казали на заняттях із тактики. Що нам протистоять агресивні і кровожерні бельгійці з НАТО.

Насправді тоді була війна. Але інша, в Афганістані. Щоб не потрапити на неї, ми захворювали жовтухою. Війна гидувала такими інфікованими солдатами.

У слові “Фрідман” зберігається мир. Засновник синагоги не знав, що через якісь сто років у ній будуть ремонтувати танки. Зрештою, за його життя танків ще не ремонтували. І взагалі їх не було.

У моїй правій ступні, на самому підйомі, була тріщина. Вона все одно зросталася. Втім, щоб їй зростися безповоротно, я мусив захворіти жовтухою. Два місяці у шпиталі – і все зрослося.

Але попри садгірську синагогу я намагався бігати ще з тріщиною. Мене боліло. Біль у ступні – лейтмотив моїх садгірських півроку. Тому я не пам’ятаю поруйнованих стін із башточками. Але я не міг їх не бачити. Мене – цілком можливо – могло притягувати це запустіння. Якщо непомітно, шкутильгаючи все активніше, відстати від колони, можна сяк-так прошмигнути всередину. Стягнути кирзаки, розмотати портянки, розслабити ремінь, розстібнути гачок на комірці. Лягти горілиць просто на землю, на биті цеглини, відсапатися. Відпочити, відлежатися. Не вставати.

У нас попереду вічність. Вундеррабі Ізроел Фрідман саме це й мав на увазі.

Yuri Andrukhovych - Юрій Андрухович: Передчуття війни – це для письменника …

September 25, 2014 @ 10:15 am - UA
Tags:

З Юрієм Андруховичем мені пощастило бачитися протягом тижня – поки тривали події “Meridian Czernowitz”.

І наприкінці фестивальних заходів нам трапилося знайти півгодини для розмови. Вона почалася після запису епізоду для нового проекту для “Громадського радіо” (але про це – згодом). Тому перше запитання цього інтерв’ю ніби випливає з останнього запитання інтерв’ю попереднього. Отака заплутана історія.

Говоримо про війну та відбудову, політичну та етнічну націю, а також про те, чи розуміють бойовики на ленд-арті.

“Бонус” до читання – один із нових і ще не опублікованих текстів циклу “Вісім екс-синагог, або Етикетки для Йоганни”.

– Як у сучасній Україні поєднати формування політичної нації та культурну різноманітність?

– Це почало складатися само собою, коли наше суспільство з 2004 року поставило собі це завдання. Так, я впевнений, що це завдання нам поставили не політики.

Ми самі вирішили, що час ставати відкритими, сучасними, цивілізованими та демократичними.

Таке завдання не може обійтися без органічного рішення самого суспільства. Зверху його не поставиш. І, якщо це рішення є, то поєднання політичного громадянства та культурно-етнічного походження не має антагоністичної суперечності.

Воно насправді будує подвійні містки, і апелюючи до національних витоків, і формуючи політичну громадянську спільноту. Це містки в минуле і в майбутнє одночасно.

Ми не відкриваємо нічого нового. Вже існували попередні спроби творення та дозрівання до такого політичного громадянства – Велике Князівство Литовське, Річ Посполита, Австро-Угорська імперія

– Як це функціонує в умовах подій на Донбасі та в Криму?

– Ці два регіони не сприйняли з самого початку європейського прозахідного вибору. Вони руками і ногами вчепилися в свій ідеал – він передусім радянсько-російський.

І коли дедалі очевиднішим стало те, що радянське – це архаїка, яку неможливо відновити, то вони почали плекати в собі лояльність проросійську. Там і “Біла гвардія”, і Ленін, і царизм, і Сталін, і більшовики, і все на світі.

Як це пояснити? Є серйозні підстави думати, що тут є комплекс причин – і культурних, і соціальних, і, на жаль, етнічних.

– В якому сенсі?

– В сенсі етнічне російське.

– Не радянське?

– Так, але радянське поступово втрачає свою атракційність, бо воно занадто безнадійне як сценарій. Реалістичніше для них виглядає перспектива вписатися в “Русскій Мір”.

“Русскій Мір” – одна з версій радянського, але це вже не зовсім “homo soveticus”. Він включає в себе не тільки комуністичний міф, а й ряд монархічних імперських некомуністичних міфів.


“Війна показала, що не йдеться про весь Донбас, наприклад. Тепер ясно, що ідеться про окремі райони однієї області та окремі райони іншої – саме там ідуть бої”. Фото Віталія Лямічева 

– Якщо уявити, що все закінчиться добре, як далі розвиватимуться події?

– Як це може закінчитися добре? Я би волів, щоби це просто закінчилося, і щоб ми при цьому не втратили України.

Я би хотів, щоби з цієї війни Україна вийшла сильнішою та монолітнішою. Хоча саме монолітність тут під великим знаком запитання, якщо ми будемо жити в ілюзіях щодо Донбасу та Криму.

Війна показала, що не йдеться про весь Донбас, наприклад. Тепер ясно, що ідеться про окремі райони однієї області та окремі райони іншої – саме там ідуть бої.

Але це все напрочуд хитко. От вчора ми говорили, що є південь Донецької області та північ Луганської області, але якщо раптом завтра впаде Маріуполь, то ми побачимо, скільки там вийде на вулиці сепаратистів, які досі сиділи по хатах.

“Ватники” діють саме так: не йдуть на барикади, а дочікуються приходу “своїх” і потім “здають” їм своїх проукраїнських сусідів.

– В цій історії мене особисто дуже бентежить тема ненависті. Коли почалося АТО, в мові з обох боків з’явилося багато проявів саме цієї емоції. Звідки вона? Як її долати? Як ви себе почуваєте в цій мовній та емоційній ситуації?

– Я письменник, а не дипломат. Тож дозволяю собі мову ненависті, але всіма силами намагаюся пильнувати, щоб вона не перемогла всі інші мови.

Але письменник теж не може обійтися без мови ненависті – вона необхідна так само, як мова любові.

Війна стала реальністю, і це мова війни. Але ми не тільки проклинаємо – ми також ридаємо, нас щодня приголомшують чергові втрати. Я не впевнений, що правильним було би стежити за тим, щоб у мові не звучали погані слова.

Наприклад, фраза “Путін – х*йло” – це один із виходів з цієї проблеми. Мова ненависті карнавалізується, переходить у сміхову культуру.

Таким чином напруга ненависті послаблюється, а об’єкт ненависті стає більш жалюгідним, аніж ненависним.

– Чи культура може допомогти? Я говорю і про взаємини з охопленими війною регіонами, і про загальне примирення та прощення.

– Культура може посприяти дуже сильно, щойно буде подолано найжорстокіші речі, які панують у цю хвилину.

На “Meridian Czernowitz” звучить гасло “Музи не мовчать”, але я з ним не дуже погоджуюся.

Музи роблять вигляд, що вони не мовчать, але вони поки що жодним чином не впливають на ситуацію. Хто чує це немовчання? Що з того, що вони не мовчать? Муз не чують.

Реальність така: коли в Алчевську мої друзі з “АртПоля” готували ленд-арт на териконах, до них підійшло кілька бойовиків із погрозами застрелити тих, хто буде териконами лазити. Чому? Тому що вони не розуміють, що таке ленд-арт, і не хочуть про це нічого знати, вони це розуміють як шпигунську діяльність на користь “укропів”.

Мовляв, розташовують на териконах якісь сигнальні системи для укропської авіації. Отака реальність.


“протягом останніх років було цілком зрозуміло, це те, що від режиму Януковича будемо звільнятися дуже тяжко. У той же час було розуміння, що звільнитися для України життєво необхідно.” Межигір’я, 29 грудня 2013 року. Фото Віталія Лямічева 

– У мене є відчуття, що тривога і певне передчуття війни чи загалом змін у суспільстві звучали в українських текстах останніх років. Чи відчули ви це як читач і як автор?

– Слово “війна” достатньо сильне, щоб постійно виникати в літературних текстах. І загалом у мистецькому дискурсі. В Росії є навіть арт-група з такою назвою.

Передчуття війни – це для письменника нормальний і постійний стан. Іноді настає момент, коли такі передчуття справджуються.

Що протягом останніх років було цілком зрозуміло, це те, що від режиму Януковича будемо звільнятися дуже тяжко. У той же час було розуміння, що звільнитися для України життєво необхідно.

От і звільняємося – шляхом війни та величезних людських втрат.


Фото Meridian Chernovitz 

– В Чернівцях та Івано-Франківську я чула ваші нові тексти про старі приміщення – колишні синагоги. Що це за проект?

– Я саме працюю над проектом берлінської фотохудожниці Йоганни Діль. Її абсолютно цікавить і захоплює те, що пов’язане з пам’ятками єврейської культури в Україні.

Сенс її фоторобіт у тому, що вона фотографує інтер’єри колишніх синагог. Це має бути приміщення, що колись було синагогою, але змінювало своє призначення внаслідок історичних катаклізмів. Географічно вона охоплює всю Правобережну Україну – найбільше там Житомирщини, Поділля, Черкащини, багато Києва.

Серед інших фотографій я побачив фото руїн синагоги в Острозі – і я надіслав їй мій текст з “Лексикону інтимних міст” про цю синагогу. Так народилася ідея створити такого плану текстові мініатюри до інших її фоторобіт. В мене вже склалася половина з них.

Вашій увазі пропонується один із текстів циклу “Вісім екс-синагог, або Етикетки для Йоганни”:

САДГОРА

Виходить так, що коли нас гнали марш-кидком до Чернівців і назад, ми не могли не протупотіти повз неї.

Вона – синагога ружинських Фрідманів. Тобто не вона, а те, що лишалося. Ми – курсанти піхотного навчального полку в Садгорі: червоні погони, лисі черепи під темними від поту пілотками, що трималися лише на вухах, стопудові нагуталінені кирзаки. Іноді нас ганяли до лазні й назад. Або на полігон до Сторожинця. У кожному випадку ми неминуче мусили прошкандибати всією ротою повз ружинську синагогу. У випадку війни наш полк воював би з бельгійцями. Чому з ними? Не знаю, так нам казали на заняттях із тактики. Що нам протистоять агресивні і кровожерні бельгійці з НАТО.

Насправді тоді була війна. Але інша, в Афганістані. Щоб не потрапити на неї, ми захворювали жовтухою. Війна гидувала такими інфікованими солдатами.

У слові “Фрідман” зберігається мир. Засновник синагоги не знав, що через якісь сто років у ній будуть ремонтувати танки. Зрештою, за його життя танків ще не ремонтували. І взагалі їх не було.

У моїй правій ступні, на самому підйомі, була тріщина. Вона все одно зросталася. Втім, щоб їй зростися безповоротно, я мусив захворіти жовтухою. Два місяці у шпиталі – і все зрослося.

Але попри садгірську синагогу я намагався бігати ще з тріщиною. Мене боліло. Біль у ступні – лейтмотив моїх садгірських півроку. Тому я не пам’ятаю поруйнованих стін із башточками. Але я не міг їх не бачити. Мене – цілком можливо – могло притягувати це запустіння. Якщо непомітно, шкутильгаючи все активніше, відстати від колони, можна сяк-так прошмигнути всередину. Стягнути кирзаки, розмотати портянки, розслабити ремінь, розстібнути гачок на комірці. Лягти горілиць просто на землю, на биті цеглини, відсапатися. Відпочити, відлежатися. Не вставати.

У нас попереду вічність. Вундеррабі Ізроел Фрідман саме це й мав на увазі. 


Фото Ніни Андрухович 

Yuri Andrukhovych - Часопис «Дзвін» виходитиме в інтернеті, – Юрій Коваль

September 13, 2014 @ 11:49 am - UA
Tags:

Сьогодні без інтернету важко уявити мистецько-літературний журнал чи книжку. Невдовзі журнал «Дзвін» представимо в у «Всесвітній павутині». Інтернет-версію «Дзвону» вже розроблено.

Про це повідомив письменник, головний редактор часопису «Дзвін» Юрій Коваль під час спільного проекту телеканалу ZIK і Форуму видавців у Львові «Щоденник Форуму видавців».

«Раніше літературно-мистецькі журнали виходили десятитисячними тиражами, а журнал «Дзвін» мав тираж 150 тисяч примірників на місяць. Нині такі видання не користуються популярністю. Зараз часопис відновлює зацікавлення молоді, яка без інтернету уже не уявляє свого життя. «Дзвін» завжди приділяв увагу молоді, у ньому починали друкуватися Дмитро Павличко, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Марія Матіос та сотні інших», – розповів головний редактор часопису «Дзвін», Юрій Коваль.

«Щоправда, ситуація часопису «Дзвін» в економічному плані плачевна, у нас борги близько 50 тисяч гривень. З цієї боргової ями ми вилазитимемо за рахунок переплати. Крім того постійно організовуємо заходи, де збираємо кошти для «Дзвону», – зазначив Юрій Коваль.

Нагадаємо, із 12 вересня кілька разів на добу в ефірі телеканалу виходять випуски «Щоденника Форуму видавців». Із виїзної студії ZIKу безпосередньо на книжковому ярмарку про новинки ринку, книжкові тенденції і власні плани розповідатимуть відомі українські і закордонні письменники, публіцисти і філософи. Серед гостей «Щоденника» – Андрій Кокотюха, Софія Андрухович, Лев Рубінштейн, Борис Херсонський, Юрій Макаров, Ілля Стронговський, Борис Гуменюк, Володимир Єрмоленко, Марина Гримич, Олена Галета, Оксана Думанська, Маріанна Кіановська, Христина Лукащук.

Цьогоріч у виїзній студії ZIKу просто неба ведучими проекту працюватимуть: літературний оглядач Юрій Володарський, заступник головного редактора ІА ZIK, публіцист Тетяна Вергелес, автор і ведучий тележурналу «Історична правда» Вахтанг Кіпіані, журналіст і публіцист Володимир Бєглов, літературний критик Євгенія Нестерович, поет і публіцист Григорій Семенчук.

 

Yuri Andrukhovych - Часопис «Дзвін» виходитиме в інтернеті, – Юрій Коваль

@ 11:49 am - UA
Tags:

Сьогодні без інтернету важко уявити мистецько-літературний журнал чи книжку. Невдовзі журнал «Дзвін» представимо в у «Всесвітній павутині». Інтернет-версію «Дзвону» вже розроблено.

Про це повідомив письменник, головний редактор часопису «Дзвін» Юрій Коваль під час спільного проекту телеканалу ZIK і Форуму видавців у Львові «Щоденник Форуму видавців».

«Раніше літературно-мистецькі журнали виходили десятитисячними тиражами, а журнал «Дзвін» мав тираж 150 тисяч примірників на місяць. Нині такі видання не користуються популярністю. Зараз часопис відновлює зацікавлення молоді, яка без інтернету уже не уявляє свого життя. «Дзвін» завжди приділяв увагу молоді, у ньому починали друкуватися Дмитро Павличко, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Марія Матіос та сотні інших», – розповів головний редактор часопису «Дзвін», Юрій Коваль.

«Щоправда, ситуація часопису «Дзвін» в економічному плані плачевна, у нас борги близько 50 тисяч гривень. З цієї боргової ями ми вилазитимемо за рахунок переплати. Крім того постійно організовуємо заходи, де збираємо кошти для «Дзвону», – зазначив Юрій Коваль.

Нагадаємо, із 12 вересня кілька разів на добу в ефірі телеканалу виходять випуски «Щоденника Форуму видавців». Із виїзної студії ZIKу безпосередньо на книжковому ярмарку про новинки ринку, книжкові тенденції і власні плани розповідатимуть відомі українські і закордонні письменники, публіцисти і філософи. Серед гостей «Щоденника» – Андрій Кокотюха, Софія Андрухович, Лев Рубінштейн, Борис Херсонський, Юрій Макаров, Ілля Стронговський, Борис Гуменюк, Володимир Єрмоленко, Марина Гримич, Олена Галета, Оксана Думанська, Маріанна Кіановська, Христина Лукащук.

Цьогоріч у виїзній студії ZIKу просто неба ведучими проекту працюватимуть: літературний оглядач Юрій Володарський, заступник головного редактора ІА ZIK, публіцист Тетяна Вергелес, автор і ведучий тележурналу «Історична правда» Вахтанг Кіпіані, журналіст і публіцист Володимир Бєглов, літературний критик Євгенія Нестерович, поет і публіцист Григорій Семенчук.

 

Yuri Andrukhovych - Виставка Юрія Боринця «Ліза і монгол»

September 9, 2014 @ 3:34 pm - UA
Tags:


Виставка Юрія Боринця «Ліза і монгол»

10610581_357612534404616_2911876049870551877_n

Нова мистецька несподіванка від Юрія Боринця — представлення стилю. «Дуже часто мене запитують в якому стилі я працюю. Це не моя справа, хай мистецтвознавці думають про це, зазвичай відповідав я. Тепер вирішив презентувати свій стиль, нове бачення, дати відповідь на деякі запитання. Дозрів. Тому запрошую всіх бажаючих ознайомитися з ним. Приходьте, побачите». Ю. Б.
Презентація на чотирьох локаціях. Всього один день, один раз. З музикою,
читанням поезії, відеоартом, участю інших художників.
В Бастіоні виставка триватиме два тижні.

Читати також:

Yuri Andrukhovych - Фестивалі і війна: "Муза завжди реагує"

September 8, 2014 @ 6:37 am - UA
Tags:

Жадан

У Чернівцях завершився V міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ.

На ньому вже традиційно презентували нові книги відомих українських письменників й поетів, відбувалися поетичні читання, дискусії, автограф-сесії та концерти. Організатори кажуть, що не сумнівалися: захід проводити потрібно, попри бої на сході України. Адже, на їхнє переконання, культура і мистецтво – те, довкола чого мусять об’єднуватись українці та європейці у боротьбі із зовнішнім агресором.

Хедлайнери фестивалю Ігор Померанцев, Юрій Андрухович та Сергій Жадан також переконані, що скасування подібних заходів – поразка держави.

Письменник Юрій Андрухович: “Події, які зараз відбуваються на Сході, – це найвищий рівень самозахисту. А проведення фестивалю – свідчення того, що ми не капітулюємо, ми прагнемо жити і нас не загнали у напівнебуття. По-військовому кажучи, ми на різних фронтах.

Мені, як автору зараз бракує душевної рівноваги. Для того, щоб я міг створювати текст, мені потрібно, щоб усе довкола було добре. І тільки тоді я зможу розгорнути певні трагічні моменти.

Але коли ця трагедія в реальному житті довкола – я не можу зосередитись на написанні”.

Письменник Сергій Жадан: “Ми з друзями-музикантами (Гурт “Собаки в космосі” – Ред.) довго думали потрібно чи ні долучатись до фестивалю.

Необов’язково на постріл відповідати пострілом, на пушку – пушкою, на установку ГРАД – ГРАДом. Муза може шепотіти, наспівувати і навіть мовчати. Але це свідоме мовчання

Ігор Померанцев

Але для мене найкращою відповіддю на це питання є реакція людей, які приходять на наші концерти. Нам зараз особливо потрібні ці акти єднання, підтримка та обмін енергіями. Тим більше, що ми вирішили з користю використати момент того, що багато людей збирається разом, і на наших концертах збираємо кошти для поранених.

В жодному разі не можна зупиняти культурне життя, адже це буде одним з елементів поразки. Це означає страх, паніку, розпач, безсилля…я не думаю, що це суспільству потрібно. Кожному з нас варто усвідомити, що країна залишається доти, допоки в ній залишаємось ми. Так, зараз не найкращий час для лірики, але вона має залишатись, бо якщо лірика зникне з нашого життя, то світ від цього точно кращим не стане”.

Письменник і журналіст Ігор Померанцев: “Мистецтво за своєю природою – це подолання смерті. Так, на Сході йде війна, ллється кров, але чи означає це, що мистецтво має мовчати? Я так не думаю.

Муза завжди реагує, але реагує по-різному: необов’язково на постріл відповідати пострілом, на пушку – пушкою, на установку ГРАД – ГРАДом. Муза може шепотіти, наспівувати і навіть мовчати. Але це свідоме мовчання. І ми тут зібрались для того, щоб протистояти смерті, крові насиллю.

Вважайте, що ми всі тут для того, аби виконати свій реквієм, сповнений суму і співчуття.

Є письменники, які дивним чином розквітають під час війни. Дійсно, війна може надихати, і я особисто не бачу нічого поганого в цьому. Але моя муза зараз взяла паузу… я написав кілька коротких есе про Україну, але нинішні події для мене – це емоційне потрясіння. Я пишу зараз вірші про кохання, і це мій метод протистояння тим жахіттям і смерті”.







Yuri Andrukhovych

Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович

 

 

 











Twitter is working on the new search widget.

For the time being use this link:

#андрухович

Loading...
Loading...

Who-El.se?

Welcome to Name.ly!

Global

  • Home of "who-el.se"
  • Home of "many.at"
  • Home of "name.ly"
  • Home of
<h1>&nbsp;</h1> <div class="toc-about clearfix"><img alt='' src='http://who-el.se/avatar/blog-c0IjB-128.png' class='avatar avatar-128' height='128' width='128' /> <h1><a href="http://andrukhovych.com" class="header">Yuri Andrukhovych</a></h1><p>Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович</p> </div><!-- class="about clearfix" --><h1>&nbsp;</h1> <div id="mysitesnoframes" class="sites_content"><ul> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=IUrii Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon (2)</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.de/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-de&amp;field-author=Juri Andruchowytsch" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.de" width="32" height="32" /><strong>Amazon (DE)</strong>amazon.de</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.co.uk/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-uk&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.co.uk" width="32" height="32" /><strong>Amazon (UK)</strong>amazon.co.uk</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.facebook.com/pages/Yuri-Andrukhovych/107695919259731" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Wiki@Facebook</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://andruhovych.info/" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=andruhovych.info" width="32" height="32" /><strong>Fan club</strong>andruhovych.info</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://twitter.com/#search?q=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/twitter.png" width="32" height="32" /><strong>Twitter (UA)</strong>twitter.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (EN)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/Андрухович_Юрій_Ігорович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (UA)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (EN)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (UA)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="https://www.facebook.com/ra.gazzo.52" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Sofija Andrukhovych (FB)</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Sofia_Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Sophia (Wiki)</strong>wikipedia.org</a></li> </ul></div> Your browser does not handle frames, which are required to view the sites in tabs. Please upgrade to a more modern browser.<br /><br />