Yuri Andrukhovych - Андрухович: Янукович Ассоциацию не подпишет

November 28, 2013 @ 11:10 am - RU
Tags:

Известный украинский писатель Юрий Андрухович не верит, что Президент Украины Виктор Янукович подпишет Соглашение об ассоциации с Европейским Союзом на саммите в Вильнюсе 28-29 ноября 2013 года, передает корреспондент УНН. “Я не верю. Я уверен, он (В.Янукович – РЕД.) не подпишет”, – сказал писатель в своем выступлении на вечернем студенческом Евромайдане в Ивано-Франковске.

Ю.Андрухович призвал присутствующих присоединиться к расчистке европейского пути Украины. “У нас путь один-единственный – в Европу. И нам надо эту прогнившую колоду с этого пути убрать прочь”, – сказал писатель.

Он прогнозирует, что шанс Украины на вступление в ЕС “возникнет где-то примерно через год”. “У нас будут следующие выборы президента. И эти выборы уже фактически начались этими нашими акциями на самом деле”, – считает писатель. По его мнению, новый Президент Украины и новое украинское правительство получат от ЕС приглашение сразу стать полноправным членом Европы.

Что происходит на Евромайдане в Киеве? (Фото)

Yuri Andrukhovych - Ю.Андрухович не вірить, що В.Янукович підпише УА з ЄС у …

November 27, 2013 @ 7:57 pm - UA
Tags:

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК-КИЇВ. 27 листопада. УНН. Відомий український письменник Юрій Андрухович не вірить, що Президент України Віктор Янукович підпише Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом на саміті у Вільнюсі 28-29 листопада 2013 року, передає кореспондент УНН.

“Я не вірю. Я впевнений, він (В.Янукович – РЕД.) не підпише”, – сказав письменник у своєму виступі на вечірньому студентському Євромайдані в Івано-Франківську.

Ю.Андрухович закликав присутніх долучитися до розчищання європейського шляху України.

“У нас шлях один-єдиний – до Європи. І нам треба цю прогнилу колоду з цього шляху забрати геть”, – сказав письменник.

Він прогнозує, що шанс України на вступ до ЄС “виникне десь приблизно за рік”.

“У нас будуть наступні вибори президента. І ці вибори уже фактично почалися цими нашими акціями насправді”, – вважає письменник.

На його думку, новий Президент України і новий український уряд отримають від ЄС запрошення одразу стати повноправним членом Європи.

Yuri Andrukhovych - Україна: Криза самоідентичності

November 26, 2013 @ 6:43 am - UA
Tags:

Нормальний розвиток України неможливий? Україна поділена між «радянськими росіянами та українцями», а прихильників незалежності держави так само багато, як і її противників, заявив письменник Юрій Андрухович. Девід Марплс у статті для британського інтернет-видання openDemocracy закликає інтелектуалів не ділити українське населення та пропонує свій варіант вирішення проблеми.

Нині Україна переживає не лише економічну кризу, але й кризу самоідентичності та вибору майбутнього шляху, пише у статті Девід Марплс.

Автор наводить слова українського письменника Юрія Андруховича, котрий у своєму інтерв’ю для веб-сайту polit.ua зазначив, що сьогодні Україна поділена між «радянськими росіянами та українцями», додавши, що прихильників незалежності держави так само багато, як і її противників. Державне керівництво зі східноукраїнського клану тягне Україну в «російський світ», тож нормальний розвиток України, на його думку, неможливий.

Микола Рябчук у свої статті «Красуня та чудовиська» написав, що головні українські олігархи бояться прозахідної політики, відкритої конкуренції та верховенства права. Через те вони облишили помірковану політику часів Кучми і підтримали групу русофілів, яка використовує методи жорсткого контролю та не гребує застосуванням сили проти опонентів.

Соціолог Кирило Галушко стверджує, що раніше проукраїнська політика близько ідентифікувалась із особистим успіхом Віктора Ющенка, утім така ідентифікація відразу ж зникла разом із занепадом популярності останнього. На підтвердження цього автор пише, що імена таких діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, а також події Голодомору 1933-го року тільки побіжно згадуються у сучасних підручниках.

Проблемною є і фігура чинного міністра освіти Дмитра Табачника, яка, за словами критиків, «символізує фундаментально антиукраїнську природу уряду Януковича», ідеться у статті.

«Як Україна може набути національну ідентичність, якщо її національні лідери заперечують її існування?» – запитує автор.

У своєму дослідженні Ярослав Грицак заперечив поширений стереотип щодо російськомовного радянського Донецька та україномовного європейського Львова. Звісно, обидві ідентичності існують, однак вони представляють крайні позиції, вважає дослідник. Більшість українців не хочуть повернутися назад до Радянського Союзу, а молоде покоління навіть його не пам’ятає.

Навіть більше, продовжує автор, Янукович також прагне створити зону вільної торгівлі з Євросоюзом. У квітні 2011 року російський прем’єр приїздив до Києва, аби схилити українське керівництво за допомогою вигідної ціни на газ до інтеграції в російський простір. Економічний тиск нині заступив насильницькі методи радянських часів, підкреслює автор.

«Загальновідомо, що українська ситуація нині тривожна, проте навіть правлячий донецький клан має власні пріоритети, зрозуміло, що і національні. Вони аж ніяк не хочуть бути підпорядковані інтересам свого більшого сусіда», – ідеться у статті.

Тож Україну можна визначити не через те, чим вона є, а через те, чим вона не є, виводить Марплс. Зважаючи на це, українські інтелектуали мають спробувати визначити, чим є Україна без відчуження великої частини населення.

Передусім потрібно збудувати сильну опозицію, яка буде обстоювати ідеї демократії та центризму часів Кучми, проте без корупції. До цього ж першого завдання автор відносить і звільнення з посади міністра освіти Дмитра Табачника. З огляду на спад популярності уряду, існує реальна можливість змінити ситуацію вже на парламентських виборах у жовтні 2012 року, стверджує Марплс. Андруховичу ж автор вирішив відповісти словами українського національного гімну «Ще не вмерла Україна!»

Фото: http://lifecity.com.ua/

Yuri Andrukhovych - Андрухович видасть книжку про Ужгород? Висловлювання …

November 25, 2013 @ 6:09 pm - UA
Tags:

Юрій Андрухович восени цього року видасть нову книжку, у якій розповість 111 історій про 111 міст, у яких йому довелося пережити щасливі й не дуже, але завжди інтимні – у широкому значенні цього слова – пригоди. Такі пригоди він переживав і в Ужгороді. Взагалі в одного з найпопулярніших письменників сучасної України особливе ставлення до міста над Ужем.

Чого варті тільки слова в його останньому романі “Таємниця”: Понад усе хотілося жити у Львові, всі інші міста уявлялися купою гівна, всі інші, крім Ужгорода, але для Ужгорода ми не годилися, бо не були закарпатцями, а Львів не приймав.

«Лексикон інтимних міст» – найбільший за обсягом твір Юрія Андруховича. Ідея книжки – розказати читачам у автобіографічних оповідках про життя й пригоди письменника в різних містах України та світу. Назви міст розташовані в алфавітному порядку. Ідея написати таку книжку зародилася в Андруховича ще у 2005 році. Письменник зізнався, що ніколи не очікував, що книжка вийде справді грубою, об’ємною: «Я весь час писав про кожне місто окремим файлом, ніколи не складав їх докупи, поки цю книжку не дописав. Мені весь час здавалося, там сторіночка, ну, там сторіночка – і дописавши, я жахнувся: за моїми підрахунками, книжка буде на шістсот сторінок. Я взагалі не збирався писати такі товсті книжки».

На творчому вечері в УНІАН на запитання, чи немає в автора побоювань – що, може, образив необережним словом жителів описаних ним міст, – він запевнив: це неминуче.

Подаю добірку цитат, у яких ідеться про Ужгород і Закарпаття, із іншої книги Юрія Андруховича – роману “Таємниця”. Саме в місті над Ужем 2007 року завершився промо-тур, присвячений цьому роману.

{typography box type=”lightblue” boxstyle=”float: none; margin: 5px;”}

 Як це виглядало – дружба, любов?

 Часом це виглядало дивно. Тобто всередині п’ятикутника, іноді семикутника, час до часу формувались інші фігури. Ми з Ніною були в парі, Садовий мав якісь поривання в бік Оксани, але вони з Дарою любили його дратувати. Вони теж були в парі – Дара й Оксана. Коли влітку 80-го ми потрапили на практику до Ужгорода, то спершу не мали де жити і винайняли якийсь велетенський номер на всіх п’ятьох. Цей готель «Верховина» такого типу, що поза сумнівами мусив колись називатися «Габсбурґ» або «Савой» — такий, курва, цілком занедбаний цісарсько-королівський готель. Отож ми спали всі в одному величезному номері з вікнами на Центральну площу і пішохідний міст над Ужем, а готельні тьотки були переконані, ніби ми там тільки й робимо, що злягаємося вп’ятьох. Одна з таких казала мені вранці «Ой, рєбята, от вас так пратівна нєсьот віном». Хоч уранці ми пили тільки каву – розчинну (…).

Вона. І воно. Закарпаття. О п’ятій ранку ми зійшли з потяга на вокзалі в Ужгороді – і потрапили до раю. Нас було в ньому лише п’ятеро, поміж усіх тих каменів і трояндових кущів. За винятком безсонного діда з небагатьма зубами, котрий запитав «Звідкіля ви?», але в нього це вийшло як «Звідсіля би!» — ми сприйняли це як погрозу і лишили його самого у власній пісочниці. Того літа справді випало до біса дощів. Аби не вмерти з голоду за майже цілковитої відсутності грошей, ми з Садовим трюхикали приміським потягом до Цегловки, де перестрибуючи над калюжами від хати до хати, скуповували дешеві старі крумплі. Двох наплечників нам вистачало на кілька днів. Але місцеві не дуже хотіли нам їх продавати. Вони щось відповідали угорською, ми не розуміли нічого за винятком слова хуйово.

 А вино? Червоне і біле вино, домашнє, куплене в селян? І потім змішане докупи – червоне з білим?

 О ні, це сталося вже в Середньому. Таке село – справді Середнє, бо посередині старої дороги між Ужгородом і Мукачевим. Саме в ньому можна побачити ті недоруйновані рештки рицарського замку. Кажуть, ніби тамплієрів. Звісно, 25 років тому їх ще можна було побачити. Тобто руїни, не тамплієрів.

 А зараз?

 Не знаю. Я там ніколи не був удруге.

 {/typography}

 

{typography box type=”lightgreen” boxstyle=”float: none; margin: 5px;”}

Під час останньої практики, переддипломної, задля якої я знову подався до Ужгорода, мій тодішній ґуру Петро Іванович завантажив мене Соловйовим. Філософом Соловйовим. Петро Іванович володів його повним зібранням, звичайно, передреволюційним. Я екстатично долав цю феноменальну прозу з усіма її ятями, твердими знаками і тут-таки переписував до блокнота, на мій погляд, найбомбовіші цитати, як наприклад про те, що саме у формах жіночого тіла, у всіх його заокругленнях, опуклостях та вигинах, досягнуто абсолютне поєднання найвищих проявів природної краси в рослинному і тваринному світі. Якось так, приблизно так це звучало. Моя релігійність була вкрай еротичною. Я не витримав, зробив раптову перерву у своїй так званій практиці (тобто насправді у соловйовських студіях) і примчав на вихідні до Львова. Був лютий, приблизно середина лютого, зима, темінь і цілком порожня гуртяга на засніжених пагорбах коло лісу. Ми захоплено накинулись одне на одного і не вилазили з ліжка кілька днів і ночей поспіль. Щоразу, нестерпно довго і солодко кінчаючи просто в неї, я не міг позбутися враження, що це неминуче на дитину. У березні все підтвердилося.

 І як ти зреаґував?

 Криком радості. Це відчуття я міг би порівняти хіба що з тим найпершим разом, коли все вдалося. Або навіть з тим найпершим моментом, коли вдається. Це все одно, що відчути себе причетним до всіх радостей світу. Але бути причетним до появи ще одного життя – це абсолютна радість. Нам залишалось одружитися і якось дати собі раду з майбутнім. Життя вмить зробилося дорослим. Слід було думати про тисячу обов’язкових речей, кожна з яких могла стати катастрофою. Понад усе хотілося жити у Львові, всі інші міста уявлялися купою гівна, всі інші, крім Ужгорода, але для Ужгорода ми не годилися, бо не були закарпатцями, а Львів не приймав.

{/typography}

{typography box type=”lightorange” boxstyle=”float: none; margin: 5px;”}

До Пряшева ми долізли аж перед полуднем і там проваландали, фактично не розмовляючи, ще кілька годин в очікуванні першого-ліпшого автобуса на Ужгород. Це була максимально розтягнута в часі подорож: усюди, на кожній наступній станції, доводилося терпляче вичікувати її продовження, жоден диспетчер не подбав про наші зручності, все це могло тривати й тижнями – так ніби насправді ми пересувалися без жодної мети, заради самого тільки примарного багатоетапного задоволення від зміни вокзалів і станцій. З настанням нової ночі ми опинились у купе наступного потяга – цього разу то був Ужгород – Харків, про нього відомо те, що у його вагонах зазвичай водяться таргани і миші, перших я бачив, про других знаю тільки з розповідей. До Львова залишалася ціла ніч, ми кинули наші сумки на верхню полицю і вийшли у вагонний коридор зі своїми пляшками – тепер оболоні. За вікном усе швидше западала темрява, чи не в такт із прискоренням нашого харківського, але ми все одно ще встигли побачити, як у полях за Ужгородом, плавно перестрибуючи від кукурудзяних заростей до картопель, орудує кілька розрізнених ватаг, усі були з мішками і здавалися бездоганно пластичними, просто-таки досконалими у своєму планомірному пустошенні дачних ділянок. Чоловік із сусіднього купе сказав дивіться, дивіться, що роблять, як ворують, от паразіти циганські. Наші життя вкотре розминалися – нас чекала ніч у потязі, ще одні гори, вночі невидимі, натужне долання перевалу і пробудження у Львові; їх – наповнені здобиччю мішки, розчинення в кукурудзяних заростях, скрадання темрявою на спалахи вогнищ і… жагучі романси під гітару аж до світанку. Жарт.

 Як виявилося, насправді це була репетиція, попереднє вивчення траси в супроводі мовчуна-інструктора. Ще того ж року восени я вдруге проїхав тим самим шляхом – ну майже тим самим. Проте цього разу я був сам і це не могло не позначитися на перебігу подорожі. Як довго вона тривала? Три ночі і два дні?

{/typography}

{typography box type=”white” boxstyle=”float: none; margin: 5px;”}

Ну гаразд – повертаємося в осінь 95-го. Я все ще стою на автостанції в Міхаловцах і навколо мене, але завжди повз мене вишиває циганська бригада. І так триває безмежну вічність, аж поки не з’являється наш ужгородський автобус. При цьому стає очевидним, що нас – таких, які прагнуть ним виїхати, десь утричі більше, ніж він здатний помістити. А може просто вся проблема в надмірах баґажу – його незліченні тони. Що вони возили в ті часи – уявлення не маю. Їжу? Кришталь? Швейцарські годинники? Штучні алмази? Автобусний штурм триває з півгодини, мені в моїй куленепробивній капсулі дивом вдається протиснутися. При цьому циганва продовжує жартувати – вони обступають автобус, і налягаючи на нього руками та плечима, з радісним реготом розгойдують то в один бік, то в інший. Не можу не згадати: коли в 77 році московський «Спартак» вилетів до першої ліги, вони приїздили до Франика і грали календарний матч з нашим «Ураганом». По закінченні наші фанати влаштували їхньому автобусові приблизно те саме. Пам’ятаю дещо сполоханий фас Євґенія Ловчева у вікні. На той час він був ветераном команди, ключовим гравцем збірної, майстром спорту міжнародного класу. Але тут він явно усцявся, наче задрипаний початківець. Хоч я не про те. Нашому шоферюзі довелося нестерпно довго сигналити і з усіх сил обдавати ту шлоїбень вихлопними газами, аж урешті ми все-таки рушили під їхнє переможне улюлюкання.

 До Ужгорода ми долізли разом з темрявою. Тобто ні – насправді ми повзли їй назустріч, вона чекала нас в Ужгороді, на площі перед вокзалом. Наш автобус відразу ж знову потрапив у сам центр подій – цього разу на нього налетіла якась ужгородська шантрапа, вони створили жахливу тисняву коло баґажних відсіків і примудрилися за лічені секунди повитягати з кишень та потаємних шпарин ще декілька гаманців. У відповідь звідусіль залунали прокльони і жіночі плачі. Це дещо недобре відчуття: цілковита темрява, людське місиво, прокльони і жіночі плачі, зовсім гнилий розклад, якщо по-чесному. Я продерся крізь їхню шантрап’ячу нахабну живу загорожу з надто припізнілою думкою, що комусь із них вистачає лише простягнути клешню і взяти. Але і в цьому випадку мені все зійшло з рук, я почув спиною вдавано ображене, на підвищених понтах мущіна, нє толкайся і не озираючись рвонув уперед, на примарні світла залізничної станції.

Зараз трохи про світло. Усі ті роки, фактично до кінця 90-х, у наших містах відбувались осінньо-зимові вимкнення струму, про що ти вже знаєш із листів Карла-Йозефа Цумбруннена. Пояснювалося це тим, що в такий спосіб начебто вдається заощадити безліч енергії. У Франику це робилося п’ять разів на тиждень, але щодня в іншій частині міста, у нас на Об’їздній по вівторках. До цього звикалося і – ніде правди сховати – дехто з нас навіть полюбив ці вечори з пересиджуванням на кухні – зі свічками, блакитними газовими відблисками і зимою за вікном. Ми навіть вирішили, що найкраще саме в такі вечори скликати друзяк і влаштовувати гостини – свічки, гасові лампи і сині язики газу створювали атмосферу, горілка – настрій. Слід було перечекати і витримати, в цьому полягав особливо цінний кайф мешканців обложеної лихоліттям фортеці.

 Проте ніколи, жодного разу я не чув про вимкнення струму на вокзалі. Для будь-якої енергетичної ощадливості існували свої замежні території, на які вона не поширювалася: вокзали, лікарні, в’язниці. Що трапилося того вечора в Ужгороді – я не знаю. Можливо, те, що технічною мовою називають аварія, якесь пошкодження на лінії, щось типу цього. Можливо, й інше – моє персональне road movie зі мною ж таки в головній ролі мусило тривати. У кожному разі ужгородський залізничний вокзал був цілком поглинутий темрявою і тільки у вікнах кас поблимували вогники тих-таки свічок. Було до біса сюрреалістично і трохи ґотично. У почекальнях і коридорах, як у царстві тіней, шаруділи переїжджі душі. Хоч у більшості всі позасинали на лавках, звідки час до часу хто-небудь скрикував – уві сні? Купити квиток до Львова у зв’язку з ситуацією виявилося неможливо. До Львова чомусь ні, але до Стрия – так. Я погодився на Стрий. Тьотка у касі дослівно виписала мені його великими нерівними літерами і, чомусь раптово позлішавши, зачинила касу, рвучко зсунувши докупи фіранки.

 Таким чином, третя ніч тієї подорожі ділиться на дві майже рівні частини. Перша з них минає у плацкартному – там і справді мені вдалося побачити їх, тарганів – вагоні потяга Ужгород – Харків (…).

{/typography}

 

Yuri Andrukhovych - Юрій Андрухович про Івано-Франківськ: “…на сьогодні його …

November 1, 2013 @ 11:58 am - UA
Tags:

Але Міністерство фінансів не виділило гроші на закінчення будівельних робіт. Через це міська влада довгий час не могла завершити ремонт вулиці. Збираючи гроші по частинах вони спромоглись виділити кошти на так зване «корито», тобто засипати вулицю щебенем, вимостити частину дороги та тротуару плиткою та подекуди поставити світильники, пишуть Версії.

Раніше Липова алея була окрасою нашого міста, але через нескінчений ремонт вона перетворилася на проблемну зону. На цьоготижневій оперативній нараді перший заступник міського голови Зіновій Фітель попросив, Володимира Косика, виділити кошти на продовження ремонтних робіт на Липовій алеї: «Володимир Іванович в мене є одне єдине прохання до вас, і більше мені нічого не потрібно, тільки проплатіть по Шевченка кошти, щоб ми могли закупити плитку. На сьогоднішній день, по Шевченку, у вас не проплачено 600 тисяч. В мене до вас таке прохання виділіть хоча б частину грошей, щоб поки така хороша погода, ми докупили плитку і дальше продовжили мощення бруківки».

Чи не набрид «вічний» ремонт вулиці її мешканцям? Ось що про це думає один з найвідоміших жителів Липової алеї Юрій Андрухович:

– Ваша, рідна вулиця Шевченка уже довгий час перебуває у жахливому стані. Під час «Мармулядової» пожежі 1868 року, тодішній мер міста Генадій Камінський, досить швидко відновив 300 будинків втрачених після трагедії. А за часів правління теперішнього мера звичайний ремонт тягнеться уже протягом декількох років, як ви ставитесь до його зволікань з закінченням ремонтних робіт?

– Я не знаю чи це залежить тільки від нього, хоча безумовно хотілося б відчувати і бачити більше його активності. У мене присутнє таке враження, що його десь немає, чи то просто у мене таке враження, не знаю може хтось десь його бачить. Але думаю, що там, загалом якась серйозніша штука чим просто мер. Загалом це свідчення певного колапсу в якому зараз перебуває наша країна, зокрема в наслідок цієї всієї владної системи, яку ми маємо – це з одного боку, а з іншого – це неорганізованість громадян. Тобто фактично ніяких протестних дій. Можна було б, уже давно, під «білий будинок» позносити трохи якогось сміття, навіть не трохи, а багато, здійснити якісь такі не насильницькі акти протесту, які в той час би достатньо серйозно заважали владі у здійсненні її обов’язків. В нас просто в жилах замало «здорового» анархізму, через це ми і страждаєм.

– Чи подобається Вам архітектурний стан міста?

– “Подобався”! Вже десь протягом останніх п’яти років тут нема чому подобатись. Місто, було надзвичайно приємним ще десь у роках так дві тисячі третіх, дві тисячі четвертих, тоді його ще можна було поставити у приклад іншим містам України. А на сьогодні його просто знищили забудовники. Центр міста перетворився, на якісь суцільні будівельні майданчики. При нашій культурі будівництва, це крім того що повсюди бруд та грязюка, присутні огидні зелені паркани, які не відомо чи попереджають вони про ще один знос чи про будівництво. Приїжджі люди все ще формують якісь компліменти, мовляв їм подобається місто, але я вже бачу, що це швидше за інерцією. Місто ми фактично втратили.

– Зараз можна частопочути лозунг про те, що «Івано-Франківськ – європейське місто», чи є воно таким на Вашу думку?

– Було б прикро повністю відмовлятись від місцевого патріотизму. Може воно і європейське в супереч тому, що зараз відбувається. Зберігає ще там якусь свою європейську структуру історично центру міста. Є в ньому, якийсь такий, дух цього європейського затишку, привітності, стосунки між людьми переважно не напружені, легкі, я б навіть сказав близькі до європейських – в цьому сенсі так. А в сенсі оцих усіх пам’яток, то на мій погляд дещо плачевна ситуація.

– Чи є ще у Франківську те місце до якого Вас постійно притягує?

– Так. Це моя робоча кімната у моїй квартирі. Мені там найкраще. Я там пишу, слухаю музику, дивлюся з гори у дворик, який мені дуже подобається. Моя відповідь проста – це мій дім.







Yuri Andrukhovych

Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович

 

 

 











Twitter is working on the new search widget.

For the time being use this link:

#андрухович

Loading...
Loading...

Who-El.se?

Welcome to Name.ly!

Global

  • Home of "who-el.se"
  • Home of "many.at"
  • Home of "name.ly"
  • Home of
<h1>&nbsp;</h1> <div class="toc-about clearfix"><img alt='' src='http://who-el.se/avatar/blog-c0IjB-128.png' class='avatar avatar-128' height='128' width='128' /> <h1><a href="http://andrukhovych.com" class="header">Yuri Andrukhovych</a></h1><p>Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович</p> </div><!-- class="about clearfix" --><h1>&nbsp;</h1> <div id="mysitesnoframes" class="sites_content"><ul> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=IUrii Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon (2)</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.de/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-de&amp;field-author=Juri Andruchowytsch" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.de" width="32" height="32" /><strong>Amazon (DE)</strong>amazon.de</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.co.uk/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-uk&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.co.uk" width="32" height="32" /><strong>Amazon (UK)</strong>amazon.co.uk</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.facebook.com/pages/Yuri-Andrukhovych/107695919259731" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Wiki@Facebook</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://andruhovych.info/" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=andruhovych.info" width="32" height="32" /><strong>Fan club</strong>andruhovych.info</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://twitter.com/#search?q=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/twitter.png" width="32" height="32" /><strong>Twitter (UA)</strong>twitter.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (EN)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/Андрухович_Юрій_Ігорович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (UA)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (EN)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (UA)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="https://www.facebook.com/ra.gazzo.52" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Sofija Andrukhovych (FB)</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Sofia_Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Sophia (Wiki)</strong>wikipedia.org</a></li> </ul></div> Your browser does not handle frames, which are required to view the sites in tabs. Please upgrade to a more modern browser.<br /><br />