Yuri Andrukhovych - У Києві стартував "Книжковий Арсенал"

May 24, 2013 @ 3:30 pm - UA
Tags:

У День слов’янської писемності та культури Мистецький арсенал запрошує на 3-й Міжнародний фестиваль “Книжковий Арсенал”.

Це найбільша в  Україні подія, яка поєднує мистецтво і літературу. Триватиме фестиваль до 1 червня.

На 10 майданчиках заплановано сотні подій, там розмістяться 200 видавництв, книжкових проектів, виступатимуть найвідоміші українські та іноземні письменники.

Публічні діалоги проведуть Оксана Забужко та Ігор Померанцев, Юрій Андрухович і Микола Рябчук, Віктор Неборак та Іван Малкович, Андрій Курков і Юрій Винничук.

Спеціальним гостем буде польський письменник світової слави Януш Леон Вишневський. До того ж, приїдуть такі зіркові гості з Австрії, Німеччини, Польщі, Росії,Франції, Чехії, Швейцарії.

Додатково на Книжковому арсеналі працюватиме дитяча секція та відбудеться 9 концертів відомих на весь світ сучасних композиторів і виконавців із України, США, Великобританії, Японії, Італії, Росії.

//ICTV

Yuri Andrukhovych - У Києві скандальні письменники влаштують «Обмін речовин»

@ 11:35 am - UA
Tags:

Сьогодні 24 травня, у День слов`янської писемності та культури, у Мистецькому Арсеналі відкривається ІІІ Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» — найбільша подія в Україні, що об’єднує літературу і мистецтво

Як повідомляє кореспондент «Київ. Коментарі» за інформацією софіційного сайту Мистецького арсеналу, фестиваль і книжкова виставка триватимуть з 24 травня до 1 червня.
 
На 10 майданчиках у Мистецькому Арсеналі відбудуться сотні подій за участі 200 видавництв, книжкових проектів та міжнародних партнерів, найвідоміших і улюблених українських авторів. Зокрема, цього року у «Обміні речовин» – спеціальному проекті фестивалю вестимуть публічні діалоги Оксана Забужко та Ігор Померанцев, Юрій Андрухович і Микола Рябчук, Віктор Неборак та Іван Малкович, Андрій Курков і Юрій Винничук, Борис Херсонський і Олександр Ройтбурд.
 
Спеціальним гостем фестивалю стане один із найпопулярніших польських письменників, автор екранізованого роману-бестселеру «Самотність у мережі» Януш Леон Вишневський, який цього разу представить дві нові книги для дорослих і дітей. Також на Книжковий Арсенал приїдуть близько 20 зіркових авторів та впливових інтелектуалів із Австрії, Німеччини, Польщі, Росії,Франції, Чехії, Швейцарії, серед яких Барбара Космовська, Олів’є Монжен, Жан-Клод Маркаде, Тьєрі Есс, Крістоф Зімон, Борис Буден, Ярослав Рудіш, Марина Степнова, Денис Осокін та інші. Більшість із них презентуватимуть свої нові книги та переклади на українську. Партнери міжнародної програми: Французький Інститут, Польський Інститут, Посольство Швейцарії, Австрійський культурний форум, Гете-Інститут в Україні, Чеський Центр у Києві.

Уперше в Україні Книжковий Арсенал представляє міжнародну виставку «Білі Ворони 2013» — експозицію найкрасивіших дитячих книг із 40 країн, яку щорічно спеціально готує до міжнародного дитячого книжкового ярмарку в Болоньї найбільша у світі бібліотека для дітей і юнацтва в Мюнхені. Також міжнародними гостями дитячої програми Книжкового Арсеналу цього року є Мартін Кубат, чеський графік, книжковий дизайнер та ілюстратор, і Барбара Космовська, популярна авторка, відома в Україні, передусім, за молодіжними книжками, які не лише сподобалися юним читачам, а й увійшли до шкільної програми зі світової літератури. Також «родзинкою» фестивалю будуть два науково-популярні шоу, котрі проведе російський журналіст, редактор, вчитель, Ілля Колмановський, відомий серед дітей та батьків як ведучий популярного подкасту «Кишеньковий вчений».
 
Особлива подія фестивалю – Ніч Книжкового Арсеналу, спеціальний проект «Серце темряви, поезії і музики», що продовжить святкування Дня Києва 25 травня. П’ятеро композиторів і діджеїв дібрали й створили музику до сучасних літературних текстів. У дворі Мистецького Арсеналу гратимуть і читатимуть Юрій Андрухович, Юрко Іздрик, Каша Сальцова («Крихітка»), Мар’яна Савка, Богдана Матіяш, Павло Коробчук, Ярослав Лодигін, Влад Азаров, Антон Байбаков, Бадьян Сауна Системз, Гриць Семенчук та Сергій Кейн, їхні тексти й музика перемовлятимуться, перетікатимуть із їхніх сердець у серце темряви, а також в усі інші серця. Завершить ніч прем’єра програми ранньої української та російської радянської анімації «Мультагітпроп» Національного центру Олександра Довженка, у музичному супроводі Dj U-Ra (режисери – Дзиґа Вертов, Олександр Родченко, Михайло Цехановський та ін.). Окремо, на музичній сцені відбуватиметься шестигодинний фортепіанний марафон – твори всесвітньо відомого композитора Філіппа Гласса у виконанні французького піаніста Ніколя Горвата.

Фото: PHL

Yuri Andrukhovych - Андрухович знайомитиме львів’ян з останнім чеським панк …

@ 5:16 am - UA
Tags:

Чеський Центр у Києві сьогодні у Львові презентує книжку письменника Ярослава Рудіша “Останні дні панку в “Гельсінкі”.

Познайомить львів’ян з книгою сам чеський автор Ярослав Рудіш, а також перекладач книжки українською Тетяна Окопна, а також письменник Юрій Андрухович.

“Останні дні панку в “Гельсінкі” – роман про останнє панк-покоління і про те, що від нього лишилося за двадцять років. Оле вже нічого не хоче від життя. Йому сорок, він курить, п’є і вечорами стоїть за стійкою малого запльованого бару «Гельсінкі» у великому східнонімецькому місті.

Забутий бар – остання оаза для його старих друзів, коханок і навіжених завсідників. Головного героя переслідують прокурені спогади і погляд молодої дівчини, яка занотовує свою особисту революцію в ритмі панкових пісень до щоденника. Це роман про розірвані стосунки, про непогамовну спрагу і минущість, про світ, який змінюється так швидко, що ми вже давно перестали його розуміти.

Як зауважують організатри, презентація відбудеться у книгарні на проспекті Свободи, 7. Початок — о 18.00. Вхід вільний.

Довідка

Ярослав Рудіш (1972) – автор романів Nebe pod Berlínem («Небо під Берліном»), Grandhotel («Гранд-отель») та ін. З Яромиром 99 створив успішну трилогію коміксів Alois Nebel («Алоїс Небель»).

Лауреат Премії Їржі Ортена і читацької премії Magnesia Litera. Співавтор кількох чеських і німецьких радіо- і драматичних вистав та кіносценаріїв.

Живе і працює між Ломніце-над-Попелкою, Прагою та Ліпськом.

Yuri Andrukhovych - Ночь Книжного Арсенала

May 22, 2013 @ 8:26 am - RU
Tags:

Афиша Фестивали

Комментировать

Публиковать в: Ночь Книжного Арсенала

Мистецький Арсенал

Адрес: г.Киев, ул. Лаврская, 12

Url: http://artarsenal.in.ua

Телефон: 288-52-25

Цена: от 20,00 грн. до 20,00 грн.

Yuri Andrukhovych - В Мыстецком Арсенале всю ночь будут читать поэзию и показывать первую советскую анимацию

@ 7:06 am - RU
Tags:

Особое событие нынешнего Книжного Арсенала – специальная ночная программа “Сердце темноты, поэзии и музыки”.

Во дворе Мыстецкого Арсенала 25 мая известные украинские поэты будут читать свои тексты в сопровождении музыки, специально созданной или подобранной пятью современными композиторами и диджеями. Играть и читать будут  Юрий Андрухович, Юрий Издрык, Каша Сальцова (“Крихітка”), Марьяна Савка, Богдана Матияш, Павел Коробчук, Ярослав Лодыгин, Влад Азаров, Антон Байбаков, Бадьян Сауна Системз, Григорий Семенчук и Сергей Кейн, их тексты и музыка будут сочетаться новыми смыслами.

Завершит ночь премьера программы ранней украинской и русской советской анимации “Мультагитпроп” Национального центра Александра Довженко, в музыкальном сопровождении Dj U-Ra (режиссеры – Дзига Вертов, Александр Родченко, Михаил Цехановского и др.).

Отдельно на музыкальной сцене пройдет шестичасовой фортепианный марафон. Французский пианист Николя Хорват выполнит все фортепианные произведения знаменитого американского композитора-минималиста Филипа Гласса, который известен широкой публике в первую очередь как автор саундтреков ко многим фильмам, среди которых американские картины “Шоу Трумана” (реж. Питер Уир), “Иллюзионист” (реж. Нил Бергер), “Хранители” (реж. Зак Снайдер).

Начнется Ночь Книжного Арсенала в 20:00. Стоимость билета на Ночь Книжного Арсенала – 20 грн.

Фестиваль и выставка Книжный Арсенал проходят с 25 мая по 1 июня.

Yuri Andrukhovych - У Києві пройде міжнародний фестиваль Книжковий арсенал

May 21, 2013 @ 2:30 pm - UA
Tags:

У День слов’янської писемності та культури 24 травня в Мистецькому Арсеналі відкривається III Міжнародний фестиваль Книжковий Арсенал.

На 10 майданчиках у
Мистецькому Арсеналі відбудуться сотні подій за участю 200 видавництв,
книжкових проектів і міжнародних партнерів, українських авторів.

Зокрема, в цьому
році в Обміні речовин – спеціальному проекті фестивалю будуть вести публічні
діалоги Оксана Забужко та Ігор Померанцев, Юрій Андрухович та Микола Рябчук,
Віктор Неборак та Іван Малкович, Андрій Курков та Юрій Винничук, Борис
Херсонський та Олександр Ройтбурд.

Спеціальним гостем
фестивалю стане один з найпопулярніших польських письменників, автор
екранізованого роману-бестселера Самотність у мережі Януш Леон Вишневський, цього
разу він представить дві нові книги для дорослих і дітей.

Також на Книжковий
Арсенал приїдуть близько 20 зіркових авторів і впливових інтелектуалів з
Австрії, Німеччини, Польщі, Росії, Франції, Чехії, Швейцарії, серед яких
Барбара Космовська, Олів’є Монжа, Жан-Клод Маркаде, Тьєррі Есс, Крістоф Зимон,
Борис Буден, Ярослав Рудіша , Марина Степнова, Денис Осокін та інші. Більшість
з них представлять свої нові книги і переклади.

У програмі
фестивалю:

  • презентації нових
    видань і зустрічі з авторами, автограф-сесії;
  • проект Обмін
    речовин – публічні діалоги між відомими письменниками;
  • поетичні читання,
    лекції, майстер-класи та дискусії;
  • Білі ворони –
    виставка найкрасивіших дитячих книг зі 40 країн світу, і стенд переможців
    міжнародного конкурсу Мистецтво книги;
  • інноваційний
    дитячий проект Арсенал ідей;
  • благодійний збір
    книжок для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячих
    лікарень та реабілітаційних центрів;
  • кафе мальованих
    історій і графічної прози Чуб, ярмарок коміксів;
  • спеціальна програма
    до 1150-річного ювілею кирилиці: друкарні, виставка графіки, ілюстрації та
    шрифту; конференція “Кирилівські читання”;
  • міжнародний
    колоквіум перекладачів.

Для дитячого
проекту Арсеналу ідей на фестивалі буде розбито п’ять дитячих майданчиків, які
зберуть різних майстрів – художників, дизайнерів, перекладачів і психологів,
популяризаторів науки і технологій.

Як повідомили
Корреспондент.net організатори фестивалю, вперше в Україні Книжковий Арсенал
представить міжнародну виставку Білі Ворони 2013 – колекцію найкрасивіших
дитячих книг зі 40 країн, яку щороку спеціально готує до прем’єри на
міжнародній дитячому книжковому ярмарку в Болоньї найбільша у світі бібліотека
для дітей та юнацтва в Мюнхені.

Міжнародними
гостями дитячої програми Книжкового Арсеналу в цьому році будуть Барбара
Космовська, популярна польська письменниця, відома в Україні своїми молодіжними
бестселерами, книгами для підлітків, які навіть увійшли в нові шкільні програми
із зарубіжної літератури. Гостем стане і Мартін Кубат – молодий і популярний
чеський графік та ілюстратор.

Також на
міжнародній дитячій програмі будуть показані два науково-популярних шоу
відомого російського журналіста і вчителя, ведучого популярного  Кишенькового ученого Іллі Колмановського.

Особлива подія
фестивалю – Ніч Книжкового Арсеналу, спеціальний проект Серце пітьми, поезії і
музики, який продовжить святкування Дня Києва 25 травня. П’ять композиторів і діджеїв
підібрали і створили музику до сучасних літературних текстів.

У дворі Мистецького
Арсеналу будуть грати і читати Юрій Андрухович, Юрій Іздрик, Каша Сальцова
(Крихітка), Мар’яна Савка, Богдана Матіяш, Павло Коробчук, Ярослав Лодигін,
Влад Азаров, Антон Байбаков, Бадьян Саунд Системз, Григорій Семенчук та Сергій
Кейн.

Завершить ніч
прем’єра програми ранньої української та російської радянської анімації
Мультагітпроп Національного центру Олександра Довженка, в музичному супроводі
Dj U-Ra (режисери – Дзига Вертов, Олександр Родченко, Михайло Цехановський та
ін.) Окремо на музичній сцені пройде шестигодинний фортепіанний марафон – твори
всесвітньо відомого композитора Філіпа Гласса у виконанні французького піаніста
Ніколя Горвата.

Крім того, на
Книжковому Арсеналі буде проходити вечірня музично-літературна програма – Фестиваль
нової музики.

Дев’ять концертів
відомих на весь світ сучасних композиторів і виконавців з України, США,
Великобританії, Японії, Італії, Росії та України: Гай Клюсевек (США), Ніколя
Хорват, П’єр Бастьєн (Франція), Одрі Чен (США, Китай), Луїджі Гаджеро ,
Емануеле Торквато (Італія), New Era Orchestra, Ансамбль ConstantY (Україна).

Центральною подією
програми буде світова прем’єра моноопери Святослава Луньова Погано темперовані
пісні на вірші Льюїса Керролла з Аліси в країні чудес у виконанні Національного
симфонічного оркестру, диригент – Володимир Сіренко, солістка – Людмила Зюбіна.

Yuri Andrukhovych - В Киеве пройдет международный фестиваль Книжный арсенал

@ 2:27 pm - RU
Tags:

В День славянской письменности и культуры 24 мая в Мыстецьком Арсенале открывается III Международный фестиваль Книжный Арсенал.

На 10 площадках в Мыстецьком Арсенале состоятся сотни событий при участии 200 издательств, книжных проектов и международных партнеров, украинских авторов.

В частности, в этом году в Обмене веществ – специальном проекте фестиваля будут вести публичные діалоги Оксана Забужко и Игорь Померанцев, Юрий Андрухович и Николай Рябчук, Виктор Неборак и Иван Малкович, Андрей Курков и Юрий Винничук, Борис Херсонский и Александр Ройтбурд.

Специальным гостем фестиваля станет один из самых популярных польских писателей, автор экранизированного романа-бестселлера Одиночество в сети Януш Леон Вишневский, на этот раз представит две новые книги для взрослых и детей.

Также Книжный Арсенал приедут около 20 звездных авторов и влиятельных интеллектуалов из Австрии, Германии, Польши, России, Франции, Чехии, Швейцарии, среди которых Барбара Космовская, Оливье Монжен, Жан-Клод Маркаде, Тьерри Эсс, Кристоф Зимон, Борис Буден, Ярослав Рудиш, Марина Степнова, Денис Осокин и другие. Большинство из них представят свои новые книги и переводы на украинский.

В программе фестиваля:

  • презентации новых изданий и встречи с авторами, автограф-сессии;
  • проект Обмен веществ – публичные диалоги между известными писателями;   
  • поэтические чтения, лекции, мастер-классы и дискуссии;  
  • Белые вороны – выставка самых красивых детских книг из 40 стран мира, и стенд победителей международного конкурса Искусство книги;
  • инновационный детский проект Арсенал идей;
  • благотворительный сбор книг для детей-сирот, детей, лишенных родительской опеки, детских больниц и реабилитационных центров; 
  • кафе рисованных историй и графической прозы Чуб, ярмарка комиксов;
  • специальная программа до 1150-летнего юбилея кириллицы: печатные мастерские, выставка графики, иллюстрации и шрифта; конференция “Кирилловские чтения”;   
  • международный коллоквиум переводчиков.

Для детского проекта Арсенала идей на фестивале будет разбито пять детских площадок, которые соберут  разных мастеров – художников, дизайнеров, переводчиков и психологов, популяризаторов науки и технологий.

Как сообщили Корреспондент.net устроители фестиваля, впервые в Украине Книжный Арсенал представит международную выставку Белые Вороны 2013 – коллекцию самых красивых детских книг из 40 стран, которую каждый год специально готовит к премьере на международной детской книжной ярмарке в Болонье самая большая в мире библиотека для детей и юношества в Мюнхене.

Международными гостями детской программы Книжного Арсенала в этом году будут Барбара Космовская, популярная польская писательница, известная в Украине своими молодежными бестселлерами, книгами для подростков, которые даже вошли в новые школьные программы по зарубежной литературе. Гостем станет и Мартин Кубат – молодой и популярный чешский график, и иллюстратор.

Также на международной детской программе будут показаны два научно-популярных шоу известного русского журналиста и учителя, ведущегопопулярного подкаста Карманный ученый Ильи Колмановского.

Особое событие фестиваля – Ночь Книжного Арсенала, специальный проект Сердце тьмы, поэзии и музыки, который продолжит празднование Дня Киева 25 мая. Пять композиторов и диджеев подобрали и создали музыку к современным литературным текстам.

Во дворе Мыстецького Арсенала будут играть и читать Юрий Андрухович, Юрий Издрык, Каша Сальцова (Крихітка), Марьяна Савка, Богдана Матияш, Павел Коробчук, Ярослав Лодыгин, Влад Азаров, Антон Байбаков, Бадьян Саунд Системз, Григорий Семенчук и Сергей Кейн.

Завершит ночь премьера программы ранней украинской и русской советской анимации Мультагитпроп Национального центра Александра Довженко, в музыкальном сопровождении Dj U-Ra (режиссеры – Дзига Вертов, Александр Родченко, Михаил Цехановского и др.). Отдельно на музыкальной сцене пройдет шестичасовой фортепианный марафон – произведения всемирно известного композитора Филиппа Гласса в исполнении французского пианиста Николя Горвата.

 

Кроме того, на Книжном Арсенале будет проходить вечерняя музыкально-литературная программа – Фестиваль новой музыки.

Девять концертов известных на весь мир современных композиторов и исполнителей из Украины, США, Великобритании, Японии, Италии, России и Украины: Гай Клюсевек (США), Николя Хорват, Пьер Бастьен (Франция), Одри Чен (США, Китай ), Луиджи Гаджеро, Эмануэле Торквато (Италия), New Era Orchestra, Ансамбль ConstantY (Украина).

Центральным событием программы будет мировая премьера монооперы Святослава Лунева Плохо темперированные песни на стихи Льюиса Кэрролла из Алисы в стране чудес в исполнении Национального симфонического оркестра, дирижер – Владимир Сиренко, солистка – Людмила Зюбина.

 

Yuri Andrukhovych - Юрій Андрухович

@ 7:26 am - UA
Tags:


Юрій Андрухович

“На початку моєї сольної кар’єри він казав мені: “У тебе прекрасний голос, краще б ти спробував блюз.” Він постійно говорив мені про це і умовляв – з такою впертістю, яка була властива лиш йому. А я відповідав: “Ахмете, треба рухатися далі, я не хочу озиратись, я повинен іти вперед.”

Одного разу в еротичному клубі в Токіо ми з ним були в різних кабінках, дивилися шоу. Але в якийсь момент я встав на стілець і зазирнув понад стіною в його кабінку, і побачив, як він дивиться шоу, майже цілком припавши обличчям до заляпаного скла. Тоді я прокричав йому: “Добре, я зроблю це, тільки спершу випиши чек!”

Під час концерту “Celebration Day” у 2007-му Роберт з усіма своїми можливими чортенятами в очах іще раз вигукне Ахметові те, що йому неодмінно сподобається: “Ахмете, ми це зробили!” І річ буде не в чекові, а у прагненні ще раз, уже востаннє, догодити цьому допитливому й настирливому старому. А нам, простим смертним, залишиться лише притиснутися поближче до своїх моніторів, щоб на власні очі побачити Свято. Неперевершене дійство – один-єдиний за останні 30 років реюніон леґендарних “Led Zeppelin”.

Це справжня вистава. Це більше, ніж фільм. Я страшенно шкодую, що це так і не дійшло до наших кінотеатрів. Що його так і не показали десь поміж російськими жахалками й голлівудськими блокбастерами.

Діти з попкорном та їхні інертні батьки не побачили, як удвічі-утричі старіші за них герої дають фору, а з нею й життя всім сучасним музикантам, усім акторам.

І хоч тепер повно можливостей через мережу замовити цей мегаальбом і на дівіді, і в блю-рей, щоб уповні відчути всю ударну хвилю і всю масштабність цього унікального музичного кіно, дивитись його треба на широкому екрані.

А щоб відчути всі людські, всі найтонші моменти дійства, цих хлопців потрібно любити. Нашим українським меломанам, як і всім іншим обділеним, любов не дуже властива. Ми не любимо міста, в яких живемо, свою роботу, владу, опозицію, міліцію.

Й навіть музику, на якій зростали. “Та що вони можуть? – чув я шість років тому, коли новина про майбутній концерт проникла у ЗМІ. – Плант старий уже, не витягує, співає на розігріві у Стінґа. А ще вдався в якесь тупувате кантрі. Пейдж закопався в архіви, мастурбуючи на старі записи “Led Zeppelin”. Про Джонса не чути. А Бонем? Той узагалі дааавно помер.”

Але як свідчить історія й особливо музична, смерть необов’язково означає кінець. Квитки на благодійний концерт фонду “Ahmet Ertegun Education Fund” на лондонській “О2 Aрені” були розкуплені за лічені хвилини.

А потім усі ми, вдячні і невдячні фани цеппелінів, довгі п’ять років чекали на його, того концерту, такий перфектний і грандіозний запис.

Режисер Дік Керузерс добре зробив свою справу. Усі можливі камери, вся техніка, вся екранна графіка і навіть, здалося, сам Бог працювали на музикантів. А ті, ставши вчотирьох ледь не окремим космічним організмом, виконували на сцені своє магічне дійство.

Любов і повага один до одного відчувається в кожному русі, в кожній посмішці. Ці четверо комунікують між собою мовою тіла та звуків, рухаються один одному назустріч, і це найвищий ступінь розуміння. Усе починається з “Good Times Bad Times”. Адже сорок чотири (!) роки тому з неї все й почалося.

Ти втискаєшся у спинку крісла, бо тебе зносить ударною хвилею музики і світла. Далі “Ramble On” і геніальна “Black Dog”, яка у свій час остаточно закріпила за Джоном Бонемом звання найкращого барабанника всіх часів.

Тепер його син Джейсон радить собі з цим ділом нічим не гірше за покійного батька. Камера, наїжджаючи, демонструє, як сильно і впевнено він лупасить по всіх можливих баняках.

Музиканти виглядають ідеально. Їхні рухи, обличчя – все виказує в них досконалих монстрів рок-н-ролу, його отців та дітей водночас. Перед “In My Time Of Dying” Роберт нарешті робить паузу й вітається. Зал вибухає щедрим і радісним стугонінням, схожим на оргазм великої й доброї істоти.

Люди танцюють, співають, світять на сцену своїми одноокими камерами, як слухняні циклопи. Пізніше режисер фільму вдало використає окремі кадри з фанатських зйомок.

Ми будемо бачити височенну фігуру Пейджа, цього доконалого джентльмена у фраку, очима глядачів. Зазирнемо за плече Джону-Полу Джонсу, коли той сяде за клавішні в “No Quarter”, зауважимо його хвацькі ковбойські черевики на педалях. Він як завжди – скеля.

Ще ми побачимо, як через деякий проміжок часу Джейсон Бонем зніме окуляри і почне підспівувати. Уся магія в її найдрібніших деталях буде тільки для нас.

Для нас співатиме й танцюватиме Роберт, усе ще граційний і стрункий, мов давньогрецький воїн. Для нас він відколюватиме свої найкращі жарти.

Далі “For Your Life”, “Trampled Under Foot”. Вісім змінених Пейджем гітар і піт на чолі, особливо після 12-ти струнної в “Nobody’s Fault But Mine”. “Since I’ve Been Loving You”, яку я так любив, “Dazed And Confused” – і легендарне Пейджівське соло смичком. “The Song Remains The Same”, а за нею – ну звісно, “Stairway To Heaven”, Луйтра в Небо. Відтак дзвінке Робертове “Ахмете, ми це зробили!”

Зал гуде, і я так само не можу не гудіти, хоч вони там, а я тут. Ще “Misty Mountain Hop” – і нарешті мій улюблений “Kashmir”.

Саме так вони його ще ніколи не грали, а вони завжди грали його бездоганно. Вихід на біс, щоб зовсім без усілякої втоми врізати “Whole Lotta Love” та “Rock And Roll”. Катарсис, щастя, обійми і фінал.

Не знаю, який ще фільм зрівняється з цим за концентрацією прекрасної музики в кадрі. А сам альбом? Та це просто книга, велика і спрвжня! Було б у моїй владі – я б дав їй Нобелівську премію з літератури, музики та всього іншого.

За вірність шляхові, яким ідеш. За наші життя, прожиті під їхнім знаком. За пісню, що лишилася тією ж.

Агов, Ахмете! Дякую! Ти й на тому світі все це почуєш.

Юрій Андрухович

Yuri Andrukhovych - Юрій Андрухович: Антиінтелектуальна влада нічого доброго не …

May 17, 2013 @ 9:56 am - UA
Tags:

Юрій Андрухович щойно представив книжку вибраного “Листи в Україну” в рамках поетичної серії “УПА” видавництва “А-ба-ба-га-ла-ма-га”.

Тоді ж разом із Оксаною Забужко та Ірен Роздобудько він взяв участь у дискусії про фігуру дон Кіхота. А ще дуже скоро на “Книжковому Арсеналі” Юрій Андрухович матиме декілька дуже важливих читань і дискусій.

Все це виявило, що назріла потреба знову поговорити з Андруховичем. Розмова вийшла про хіпанів, субкультуру читачів, сучасних Дон Кіхотів, а також про те, чи стане Андрухович міністром культури.

– Зовсім нещодавно в “А-ба-ба-га-ла-ма-зі” вийшла ваша книжка “Листи в Україну”. Це ніби й вибране, а ніби й переписане частково, бо деякі свою улюблені та на пам’ять вивчені тексти я місцями не впізнала. І тому запитання: навіщо видавати вибране і навіщо переписувати старі тексти?

– Почну з останнього – навіщо виправляти, чи, як ви кажете, переписувати. Тут є кілька мотивацій.

Перша: найраніші з тих віршів побачили світ у ще невільній країні, де доводилося рахуватися з цензурою. Крім цензури офіційної, була цензура видавнича, редакторська. Була і моя внутрішня цензура – коли, скажімо, слово “Бог” я замінював словом “птах”, усвідомлюючи, що “Бога” мені не пропустять. А так я хоча б натякну на нього.

Інший момент – це моя власна вимогливість до своїх текстів, яка протягом десятиліть усе-таки зростала. Тож якщо мені в цілому подобається який-небудь вірш, написаний, скажімо, 1986 року, але не подобається в ньому одна строфа – чому б цю строфу сьогодні не – даруйте смішне слово – покращити? Таким чином я фіксую, можливо, остаточну версію старого вірша.

Приблизно в цьому й відповідь на перше ваше запитання: вибране для того й видають, тобто це шанс на перестворення, на нову якість, на нове дихання, нове існування старих текстів.


 

– Коли чекати на поетичний свіжак? Бо Ви в мене особисто вже давно якось міцно асоціюєтеся саме з прозаїком. Чи це хибне враження?

– Та ні, воно має право на існування, не буду його руйнувати.

Щодо поетичного свіжака, то це така штука, якої не можна (і гріхом було б) собі запланувати. От написання роману запланувати можна, це інше. А на вірші треба просто чекати – раптом вони трапляться.

Оцей момент слід своєчасно розпізнати, не проґавити його. Тобто всі радари, антени та інші душевні пристрої мусять чергувати цілодобово. Але в той же час цю “поетичну здобич” не можна якось і звідкись підігнати собі на власне бажання, ніби звірину на мисливця.

– От-от на “Книжковому Арсеналі” Ви презентуватимете український переклад книжки чеського автора Ярослава Рудіша “Останні дні панку в “Гельсінкі”. Я бачу, що в літературі проступає сюжетна лінія субкультур, низових явищ, ніби і непомітних раніше. Курков пише про хіпанів, Гуго-Бадер теж пише про хіпанів, Рудіш пише про панк. У вашому житті подібні субкультури відіграли якусь роль? Ну і більш глобально – подібні рухи, угруповання були-стали важливими для історії? Не випадково ж існує думка, що саме хіпани зруйнували СРСР зсередини.


 

– Цікава думка, хоч і хибна. Але красива.

Я багато в чому сповідував гіпівські цінності, тобто я сповідував культ “Степового вовка” та “Гри в бісер”, шанував основи йогівського світогляду, читав буддистські першоджерела і, звичайно, слухав проґ-рок та арт-рок (тоді його частіше називали симфо-роком).

Але я не належав до жодної комуни. Й автостопом їздив доволі рідко, майже не їздив, більше подорожував на третіх полицях потягів. І траву я вперше нормально покурив щойно в 40-річному віці. Тобто я не був, як ви їх називаєте, хіпаном у строгому сенсі, але десь із цим рухом межував, був його, так би мовити, симпатиком.

Щодо глобального: так, безумовно. І “хіпани”, і панки дуже серйозно вплинули на цей світ. Але швидше на його західну, ліберальну частину. Вони зробили її, скажімо так, чеснішою, складнішою й тоншою. На совок вони не надто вплинули, бо совок настільки тонкій обробці не піддається. 

– В цьому ж сенсі я тут щойно подумала, що автори-видавці-читачі сучасної української літератури – теж субкультура. Як і просто люди, що читають, принаймні в Україні. Згодні? Чи це, може, надто песимістичне бачення?

– Та ні, це якраз оптимістичне бачення. Тобто я був би радий, якби в нас читацтво було субкультурою. Але до субкультур насилу не заганяють, це особистий і добровільний вибір.

Я часто спілкуюся з читачами своїх книжок, бо часто виступаю. Вони чудово розуміють мене, їхні коментарі для мене дуже важливі, без них я не міг би писати далі. Однак суто кількісно це досить нечисленна “субкультура” – в Україні десь до 10 тисяч осіб, не більше.

Ну то й що, кажу я собі. Мало? Зате які класні!

– 15 травня у Верховній раді – слухання комітету культури та духовності. Якщо пофантазувати та припустити, що раптом стартувала якась цілісна стратегічна національна програма підтримки читання – то як би вона мала виглядати, на Вашу думку?

– Ойойой… Стратегічна національна – дуже відповідально звучить. Уявити собі таку програму в цілому мені доволі складно, хай над цим працюють відповідні чиновники, бо це їхнє чиновницьке діло. Я можу хіба що пофантазувати щодо якихось фрагментів, епізодів.

Наприклад, корисним кроком стало би здешевлення ціни на українські книжки. Щоб мої читачі-студенти не купували “Лексикон інтимних міст” на трьох-чотирьох у складчину, а щоб кожне з них могло собі придбати свій особистий примірник.

Як цього досягнути? Мабуть, якимись пільгами для видавців.

Інший момент: пропаганда і реклама, чи, коли завгодно, піар. Можна було б розкрутити якусь таку медійну кампанію про те, що читати в кайф, що це одна з найдоступніших життєвих радостей та насолод, що гомо сапієнс тому й “сапієнс”, що наділений здатністю читати книжки.

Ставити в такій кампанії слід було б головним чином на молодь, а це означало б відповідну їй мову знаків та аргументів, тобто відповідний дискурс.

Але годі фантазувати – при теперішній владі нічого такого не буде, це, як кажуть у Росії, “маніловщіна”.

Слухання слуханнями, а реальність реальністю. Антиінтелектуальна влада в цьому сенсі нічого доброго не зробить, я впевнений. Тож для початку слід було б її усунути.

– Ми ніби вже торкнулися політики, тому не можу не поставити своє улюблене останнім часом запитання. Після березневого катастрофічного снігопаду всі говорили, що саме стихія стане останньою краплею терпіння. Але не стала. Як по-вашому, що може стати такою останньою краплею?

– Це непередбачувано. Може стати що завгодно. Якийсь локальний інцидент, що-небудь. Єдине, в чому я не сумніваюся: що ця остання крапля буде. Тобто люди проти цієї влади масово вийдуть.

– А може такої краплі взагалі нема? Може, українці – це такі хронічні терпили?

– Та не хотілося б.

Українці, як і будь-яке населення будь-якої іншої країни, насправді дуже різні. Й об’єктивно різні, і штучно порізнені.

Відсоток терпил у нас, можливо, вищий, ніж у поляків, але, як мені здається, суттєво нижчий, як у білорусів.

Українці за страшенно багатьма ознаками – сутнісними й не дуже – поділені. Тому з масовими протестами поки що й не складається.

Ми по-дитячому перебільшуємо значення своїх антипатій, часом просто особистих. От не піду, мовляв, мітингувати “за Юльку”, бо я цю Юльку не люблю.

Та не люби її, окей, але вона політв’язень, а наявність політв’язнів – це ганьба для країни, в якій ти живеш. Тобто мітингуючи “за Юльку”, ти докладаєш зусиль для того, щоб зробити свою країну вільнішою.


 

– Я нещодавно в Сашка Стукала вичитала цікаві роздуми про нерівномірність висвітлення нашої історії в українській літературі. Мовляв, суцільна княжа доба, Богдан Хмельницький, світові війни… і більше нічого. Які “білі плями” бачите Ви? Мене цікавлять і “білі плями” історії, і взагалі теми, сюжети, герої, яких чомусь ніхто з літераторів не бачить.

– “Білі плями” історії є “білими” переважно тому, що вони насправді криваві. Тобто ніякі вони не “білі”, це такий лише евфемізм. Але чи зарадити тут історичними романами?

Це, як на мене, такий дещо сумнівний жанр, де висока літературна якість теоретично мала би поєднатися з пізнавальністю та історичною правдивістю.

Додаймо сюди неминуче бажання автора сподобатися “своїй” національній публіці, виявитися достатньо “патріотичним” і достатньо “популярним”. Де тут знайти необхідний і правильний баланс?

Ні, дай Боже, щоб хороші історичні романи все-таки писалися й видавалися, я за. Однак сам я волію занурюватися в автентичні першоджерела, в документи. Або в історичні монографії, написані вченими, чиї концепції та стилістика мені цікаві.

На мій погляд, найкращі історіографи ті, які своїми творами змушують нас відмовлятися від попередніх стереотипів, дають новий горизонт нашому розумінню історичних явищ.

Натомість історичні романісти здебільшого навпаки заграють зі стереотипами і поглиблюють їх.  

– Мені часто трапляється чути, що “білі плями” та зони мовчання виникають в Україні через журналістів. Мовляв, я та мої колеги не транслюємо потрібних меседжів, не говоримо про все важливе. Згодні?

– Та не зовсім. Я не робив би відповідальними за цю ситуацію представників якоїсь однієї професії – журналістів чи когось іще.

Наші зони мовчання – це такий досить складний комплекс, вирішальною мірою його формує політична ситуація та приналежність до “своїх” чи якихось “чужих”. А журналісти це лише віддзеркалення. Хоча от Ваші колеґи з “Історичної Правди” роблять свою справу, на мій погляд, цілком достойно, не озираючись на якусь кон’юнктуру чи політичні табори.

Я так розумію, що ступінь професійної незалежності в них просто відчутно вищий, ніж у багатьох інших журналістів, долями яких розпоряджаються який-небудь зав, шеф, бос, а відтак власник плюс якесь політичне угруповання.

Однак я не згоден із тим, що журналістика має бути незаанґажована. Журналіст же все-таки не бездушний інструмент для передавання новин і не просто транслятор месиджів, він не може не мати переконань, у тому числі й політичних.


 

– Якщо так, то чим тоді журналістика відрізняється від пропаганди?

– Напевно, передусім ставленням до своєї цільової аудиторії.

Пропаганда хоче вам ідею нав’язати, вона однобока й однозначна, а добра журналістика нічого не нав’язує, залишаючи вам можливість самому сформулювати потрібну ідею. Якось так.

Або щось простіше – робота з фактами та їхня інтерпретація. Скажімо, якщо на акції протесту зібралося 50 тисяч осіб, а в теленовинах кажуть, що їх було 5, то це вже не журналістика, це провладна пропаганда, яка нав’язує хибне враження, що акцію протесту підтримало мало людей.

– Нещодавно, в День Книги, якщо я не помиляюся, ви разом із Оксаною Забужко та Ірен Роздобудько говорили про Дон Кіхота. Чому саме цей образ у саме такий день?

– Цей захід ініціювало Посольство Іспанії. Дон Кіхота вони слушно вважають образом універсальним і водночас питомо іспанським. Це видатна пам’ятка іспанської мови, яка стала надбанням загальнолюдським. Навколо цього образу можна дискутувати завжди і всюди, в будь-якому місці нашого світу. В Україні також.

У нас із ним пов’язана ще й своя унікальна леґенда: це постаті його перекладачів українською – Миколи Лукаша та Анатоля Перепаді. Але не тільки це актуалізує його в українському контексті.

– Я от думаю про цього Дон Кіхота… Цей образ у виконанні Пікассо є дуже важливим і знаковим для усієї редакції “Українької правди”. Тому не можу не запитати: донкіхотству місце сьогодні в Україні? І давайте одразу уточнимо глосарій – що ви особисто розумієте під словом “донкіхотство”?

– Цинічно кажучи, донкіхотству ніде й ніколи місця немає, бо воно не від світу цього. Ідеалістично кажучи – завжди і всюди, бо лише завдяки донкіхотству цей світ дивом не провалюється в цілковите лайно. Тим більше, в сьогоднішній суперцинічній Україні. Бо донкіхотство – це опір злу. Я дуже перепрошую за абстрактність цього вислову.

Щоб бути конкретнішим, я мав би навести якісь актуальні приклади цього опору. Ось один із них: світлої пам’яті засновник вашого видання. Я знав його особисто і далекий від думки, начебто він був якимось наївним благодушним диваком, що кидався на примарних демонів, утілених вітряками. Демони були аж ніяк не примарні – бандитизм влади, наприклад. І тим ціннішим здається мені опір цьому бандитизму, вчинений особисто Георгієм.

– Як куратор української літературної програми Книжкового Арсеналу, я точно знаю, що в рамках фестивалю відбудеться ваш діалог із Миколою Рябчуком. Скажіть, яке запитання ви би хотіли поставити Рябчуку?

– Для мене Микола Рябчук – той, від кого я свого часу страшенно багато навчився. Та що там свого часу – якоюсь мірою це триває дотепер.

Нині в його особі ми маємо перш усього блискучого політолога, який, крім високого інтелектуального рівня та чудового стилю, ще й демонструє моральний вимір своєї справи: яким має бути справжній, а не найнятий політолог. Він, можна сказати, є совістю цієї професії.

Але заради неї він покинув літературу – і від цього іноді стає сумно. Тобто мені не вистачає його в сучасній українській літературі.

То я запитав би його… Ні, я не питав би його, чи він не збирається повертатися, а отже, чи не пише потайки чогось художнього. Я просто запитав би, чи він усе ще читає вірші, поеми, романи, чи його тягне туди, де він так доречно і талановито виступав років із 30 тому.

Все його помешкання було просто завалене книжками чи самвидавом, та навіть і в холодильнику він замість харчів тримав книжки.

– А яке запитання ви би хотіли від Рябчука почути?

– Із цим складніше. Не тільки в цьому випадку, а взагалі. Складно вигадувати собі самому запитання, на яке хочеться відповісти. Хіба що в жарт…

Гаразд, хай би він запитав мене, чи не погодився б я колись очолити Міністерство культури. Бо мене іноді про таке запитують. Я завжди це запитання відкидаю як абсурдне. Але саме у випадку з Миколою я відповів би інакше.

Я сказав би, що погодився б. Проте за однієї умови – президентом України мав би стати він, Микола Рябчук.

Усі фото надані Юрієм Андруховичем

Yuri Andrukhovych - Юрій Андрухович: Антиінтелектуальна влада нічого доброго не зробить, її слід усунути

@ 9:56 am - RU
Tags:

Юрій Андрухович щойно представив книжку вибраного “Листи в Україну” в рамках поетичної серії “УПА” видавництва “А-ба-ба-га-ла-ма-га”.

Тоді ж разом із Оксаною Забужко та Ірен Роздобудько він взяв участь у дискусії про фігуру дон Кіхота. А ще дуже скоро на “Книжковому Арсеналі” Юрій Андрухович матиме декілька дуже важливих читань і дискусій.

Все це виявило, що назріла потреба знову поговорити з Андруховичем. Розмова вийшла про хіпанів, субкультуру читачів, сучасних Дон Кіхотів, а також про те, чи стане Андрухович міністром культури.

– Зовсім нещодавно в “А-ба-ба-га-ла-ма-зі” вийшла ваша книжка “Листи в Україну”. Це ніби й вибране, а ніби й переписане частково, бо деякі свою улюблені та на пам’ять вивчені тексти я місцями не впізнала. І тому запитання: навіщо видавати вибране і навіщо переписувати старі тексти?

– Почну з останнього – навіщо виправляти, чи, як ви кажете, переписувати. Тут є кілька мотивацій.

Перша: найраніші з тих віршів побачили світ у ще невільній країні, де доводилося рахуватися з цензурою. Крім цензури офіційної, була цензура видавнича, редакторська. Була і моя внутрішня цензура – коли, скажімо, слово “Бог” я замінював словом “птах”, усвідомлюючи, що “Бога” мені не пропустять. А так я хоча б натякну на нього.

Інший момент – це моя власна вимогливість до своїх текстів, яка протягом десятиліть усе-таки зростала. Тож якщо мені в цілому подобається який-небудь вірш, написаний, скажімо, 1986 року, але не подобається в ньому одна строфа – чому б цю строфу сьогодні не – даруйте смішне слово – покращити? Таким чином я фіксую, можливо, остаточну версію старого вірша.

Приблизно в цьому й відповідь на перше ваше запитання: вибране для того й видають, тобто це шанс на перестворення, на нову якість, на нове дихання, нове існування старих текстів.


 

– Коли чекати на поетичний свіжак? Бо Ви в мене особисто вже давно якось міцно асоціюєтеся саме з прозаїком. Чи це хибне враження?

– Та ні, воно має право на існування, не буду його руйнувати.

Щодо поетичного свіжака, то це така штука, якої не можна (і гріхом було б) собі запланувати. От написання роману запланувати можна, це інше. А на вірші треба просто чекати – раптом вони трапляться.

Оцей момент слід своєчасно розпізнати, не проґавити його. Тобто всі радари, антени та інші душевні пристрої мусять чергувати цілодобово. Але в той же час цю “поетичну здобич” не можна якось і звідкись підігнати собі на власне бажання, ніби звірину на мисливця.

– От-от на “Книжковому Арсеналі” Ви презентуватимете український переклад книжки чеського автора Ярослава Рудіша “Останні дні панку в “Гельсінкі”. Я бачу, що в літературі проступає сюжетна лінія субкультур, низових явищ, ніби і непомітних раніше. Курков пише про хіпанів, Гуго-Бадер теж пише про хіпанів, Рудіш пише про панк. У вашому житті подібні субкультури відіграли якусь роль? Ну і більш глобально – подібні рухи, угруповання були-стали важливими для історії? Не випадково ж існує думка, що саме хіпани зруйнували СРСР зсередини.


 

– Цікава думка, хоч і хибна. Але красива.

Я багато в чому сповідував гіпівські цінності, тобто я сповідував культ “Степового вовка” та “Гри в бісер”, шанував основи йогівського світогляду, читав буддистські першоджерела і, звичайно, слухав проґ-рок та арт-рок (тоді його частіше називали симфо-роком).

Але я не належав до жодної комуни. Й автостопом їздив доволі рідко, майже не їздив, більше подорожував на третіх полицях потягів. І траву я вперше нормально покурив щойно в 40-річному віці. Тобто я не був, як ви їх називаєте, хіпаном у строгому сенсі, але десь із цим рухом межував, був його, так би мовити, симпатиком.

Щодо глобального: так, безумовно. І “хіпани”, і панки дуже серйозно вплинули на цей світ. Але швидше на його західну, ліберальну частину. Вони зробили її, скажімо так, чеснішою, складнішою й тоншою. На совок вони не надто вплинули, бо совок настільки тонкій обробці не піддається. 

– В цьому ж сенсі я тут щойно подумала, що автори-видавці-читачі сучасної української літератури – теж субкультура. Як і просто люди, що читають, принаймні в Україні. Згодні? Чи це, може, надто песимістичне бачення?

– Та ні, це якраз оптимістичне бачення. Тобто я був би радий, якби в нас читацтво було субкультурою. Але до субкультур насилу не заганяють, це особистий і добровільний вибір.

Я часто спілкуюся з читачами своїх книжок, бо часто виступаю. Вони чудово розуміють мене, їхні коментарі для мене дуже важливі, без них я не міг би писати далі. Однак суто кількісно це досить нечисленна “субкультура” – в Україні десь до 10 тисяч осіб, не більше.

Ну то й що, кажу я собі. Мало? Зате які класні!

– 15 травня у Верховній раді – слухання комітету культури та духовності. Якщо пофантазувати та припустити, що раптом стартувала якась цілісна стратегічна національна програма підтримки читання – то як би вона мала виглядати, на Вашу думку?

– Ойойой… Стратегічна національна – дуже відповідально звучить. Уявити собі таку програму в цілому мені доволі складно, хай над цим працюють відповідні чиновники, бо це їхнє чиновницьке діло. Я можу хіба що пофантазувати щодо якихось фрагментів, епізодів.

Наприклад, корисним кроком стало би здешевлення ціни на українські книжки. Щоб мої читачі-студенти не купували “Лексикон інтимних міст” на трьох-чотирьох у складчину, а щоб кожне з них могло собі придбати свій особистий примірник.

Як цього досягнути? Мабуть, якимись пільгами для видавців.

Інший момент: пропаганда і реклама, чи, коли завгодно, піар. Можна було б розкрутити якусь таку медійну кампанію про те, що читати в кайф, що це одна з найдоступніших життєвих радостей та насолод, що гомо сапієнс тому й “сапієнс”, що наділений здатністю читати книжки.

Ставити в такій кампанії слід було б головним чином на молодь, а це означало б відповідну їй мову знаків та аргументів, тобто відповідний дискурс.

Але годі фантазувати – при теперішній владі нічого такого не буде, це, як кажуть у Росії, “маніловщіна”.

Слухання слуханнями, а реальність реальністю. Антиінтелектуальна влада в цьому сенсі нічого доброго не зробить, я впевнений. Тож для початку слід було б її усунути.

– Ми ніби вже торкнулися політики, тому не можу не поставити своє улюблене останнім часом запитання. Після березневого катастрофічного снігопаду всі говорили, що саме стихія стане останньою краплею терпіння. Але не стала. Як по-вашому, що може стати такою останньою краплею?

– Це непередбачувано. Може стати що завгодно. Якийсь локальний інцидент, що-небудь. Єдине, в чому я не сумніваюся: що ця остання крапля буде. Тобто люди проти цієї влади масово вийдуть.

– А може такої краплі взагалі нема? Може, українці – це такі хронічні терпили?

– Та не хотілося б.

Українці, як і будь-яке населення будь-якої іншої країни, насправді дуже різні. Й об’єктивно різні, і штучно порізнені.

Відсоток терпил у нас, можливо, вищий, ніж у поляків, але, як мені здається, суттєво нижчий, як у білорусів.

Українці за страшенно багатьма ознаками – сутнісними й не дуже – поділені. Тому з масовими протестами поки що й не складається.

Ми по-дитячому перебільшуємо значення своїх антипатій, часом просто особистих. От не піду, мовляв, мітингувати “за Юльку”, бо я цю Юльку не люблю.

Та не люби її, окей, але вона політв’язень, а наявність політв’язнів – це ганьба для країни, в якій ти живеш. Тобто мітингуючи “за Юльку”, ти докладаєш зусиль для того, щоб зробити свою країну вільнішою.


 

– Я нещодавно в Сашка Стукала вичитала цікаві роздуми про нерівномірність висвітлення нашої історії в українській літературі. Мовляв, суцільна княжа доба, Богдан Хмельницький, світові війни… і більше нічого. Які “білі плями” бачите Ви? Мене цікавлять і “білі плями” історії, і взагалі теми, сюжети, герої, яких чомусь ніхто з літераторів не бачить.

– “Білі плями” історії є “білими” переважно тому, що вони насправді криваві. Тобто ніякі вони не “білі”, це такий лише евфемізм. Але чи зарадити тут історичними романами?

Це, як на мене, такий дещо сумнівний жанр, де висока літературна якість теоретично мала би поєднатися з пізнавальністю та історичною правдивістю.

Додаймо сюди неминуче бажання автора сподобатися “своїй” національній публіці, виявитися достатньо “патріотичним” і достатньо “популярним”. Де тут знайти необхідний і правильний баланс?

Ні, дай Боже, щоб хороші історичні романи все-таки писалися й видавалися, я за. Однак сам я волію занурюватися в автентичні першоджерела, в документи. Або в історичні монографії, написані вченими, чиї концепції та стилістика мені цікаві.

На мій погляд, найкращі історіографи ті, які своїми творами змушують нас відмовлятися від попередніх стереотипів, дають новий горизонт нашому розумінню історичних явищ.

Натомість історичні романісти здебільшого навпаки заграють зі стереотипами і поглиблюють їх.  

– Мені часто трапляється чути, що “білі плями” та зони мовчання виникають в Україні через журналістів. Мовляв, я та мої колеги не транслюємо потрібних меседжів, не говоримо про все важливе. Згодні?

– Та не зовсім. Я не робив би відповідальними за цю ситуацію представників якоїсь однієї професії – журналістів чи когось іще.

Наші зони мовчання – це такий досить складний комплекс, вирішальною мірою його формує політична ситуація та приналежність до “своїх” чи якихось “чужих”. А журналісти це лише віддзеркалення. Хоча от Ваші колеґи з “Історичної Правди” роблять свою справу, на мій погляд, цілком достойно, не озираючись на якусь кон’юнктуру чи політичні табори.

Я так розумію, що ступінь професійної незалежності в них просто відчутно вищий, ніж у багатьох інших журналістів, долями яких розпоряджаються який-небудь зав, шеф, бос, а відтак власник плюс якесь політичне угруповання.

Однак я не згоден із тим, що журналістика має бути незаанґажована. Журналіст же все-таки не бездушний інструмент для передавання новин і не просто транслятор месиджів, він не може не мати переконань, у тому числі й політичних.


 

– Якщо так, то чим тоді журналістика відрізняється від пропаганди?

– Напевно, передусім ставленням до своєї цільової аудиторії.

Пропаганда хоче вам ідею нав’язати, вона однобока й однозначна, а добра журналістика нічого не нав’язує, залишаючи вам можливість самому сформулювати потрібну ідею. Якось так.

Або щось простіше – робота з фактами та їхня інтерпретація. Скажімо, якщо на акції протесту зібралося 50 тисяч осіб, а в теленовинах кажуть, що їх було 5, то це вже не журналістика, це провладна пропаганда, яка нав’язує хибне враження, що акцію протесту підтримало мало людей.

– Нещодавно, в День Книги, якщо я не помиляюся, ви разом із Оксаною Забужко та Ірен Роздобудько говорили про Дон Кіхота. Чому саме цей образ у саме такий день?

– Цей захід ініціювало Посольство Іспанії. Дон Кіхота вони слушно вважають образом універсальним і водночас питомо іспанським. Це видатна пам’ятка іспанської мови, яка стала надбанням загальнолюдським. Навколо цього образу можна дискутувати завжди і всюди, в будь-якому місці нашого світу. В Україні також.

У нас із ним пов’язана ще й своя унікальна леґенда: це постаті його перекладачів українською – Миколи Лукаша та Анатоля Перепаді. Але не тільки це актуалізує його в українському контексті.

– Я от думаю про цього Дон Кіхота… Цей образ у виконанні Пікассо є дуже важливим і знаковим для усієї редакції “Українької правди”. Тому не можу не запитати: донкіхотству місце сьогодні в Україні? І давайте одразу уточнимо глосарій – що ви особисто розумієте під словом “донкіхотство”?

– Цинічно кажучи, донкіхотству ніде й ніколи місця немає, бо воно не від світу цього. Ідеалістично кажучи – завжди і всюди, бо лише завдяки донкіхотству цей світ дивом не провалюється в цілковите лайно. Тим більше, в сьогоднішній суперцинічній Україні. Бо донкіхотство – це опір злу. Я дуже перепрошую за абстрактність цього вислову.

Щоб бути конкретнішим, я мав би навести якісь актуальні приклади цього опору. Ось один із них: світлої пам’яті засновник вашого видання. Я знав його особисто і далекий від думки, начебто він був якимось наївним благодушним диваком, що кидався на примарних демонів, утілених вітряками. Демони були аж ніяк не примарні – бандитизм влади, наприклад. І тим ціннішим здається мені опір цьому бандитизму, вчинений особисто Георгієм.

– Як куратор української літературної програми Книжкового Арсеналу, я точно знаю, що в рамках фестивалю відбудеться ваш діалог із Миколою Рябчуком. Скажіть, яке запитання ви би хотіли поставити Рябчуку?

– Для мене Микола Рябчук – той, від кого я свого часу страшенно багато навчився. Та що там свого часу – якоюсь мірою це триває дотепер.

Нині в його особі ми маємо перш усього блискучого політолога, який, крім високого інтелектуального рівня та чудового стилю, ще й демонструє моральний вимір своєї справи: яким має бути справжній, а не найнятий політолог. Він, можна сказати, є совістю цієї професії.

Але заради неї він покинув літературу – і від цього іноді стає сумно. Тобто мені не вистачає його в сучасній українській літературі.

То я запитав би його… Ні, я не питав би його, чи він не збирається повертатися, а отже, чи не пише потайки чогось художнього. Я просто запитав би, чи він усе ще читає вірші, поеми, романи, чи його тягне туди, де він так доречно і талановито виступав років із 30 тому.

Все його помешкання було просто завалене книжками чи самвидавом, та навіть і в холодильнику він замість харчів тримав книжки.

– А яке запитання ви би хотіли від Рябчука почути?

– Із цим складніше. Не тільки в цьому випадку, а взагалі. Складно вигадувати собі самому запитання, на яке хочеться відповісти. Хіба що в жарт…

Гаразд, хай би він запитав мене, чи не погодився б я колись очолити Міністерство культури. Бо мене іноді про таке запитують. Я завжди це запитання відкидаю як абсурдне. Але саме у випадку з Миколою я відповів би інакше.

Я сказав би, що погодився б. Проте за однієї умови – президентом України мав би стати він, Микола Рябчук.

Усі фото надані Юрієм Андруховичем







Yuri Andrukhovych

Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович

 

 

 











Twitter is working on the new search widget.

For the time being use this link:

#андрухович

Loading...
Loading...

Who-El.se?

Welcome to Name.ly!

Global

  • Home of "who-el.se"
  • Home of "many.at"
  • Home of "name.ly"
  • Home of
<h1>&nbsp;</h1> <div class="toc-about clearfix"><img alt='' src='http://who-el.se/avatar/blog-c0IjB-128.png' class='avatar avatar-128' height='128' width='128' /> <h1><a href="http://andrukhovych.com" class="header">Yuri Andrukhovych</a></h1><p>Iuri Andrukhóvitx - Jurij Andruchovyč - Jurij Andruchowytsch - Yuri Andrukhovych - Jurij Andruĥoviĉ - Yuri Andrujovich - Iouri Androukhovitch - Jurij Andruhovič - ユーリー・アンドルホーヴィチ - Jurij Andrukhovytsj - Jurij Andruchowycz - Yuri Andrujovich - Iuri Andruhovîci - Юрий Андрухович - Юрій Андрухович</p> </div><!-- class="about clearfix" --><h1>&nbsp;</h1> <div id="mysitesnoframes" class="sites_content"><ul> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.com/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;sort=relevancerank&amp;search-alias=books&amp;ie=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;field-author=IUrii Andrukhovych" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/amazon.png" width="32" height="32" /><strong>Amazon (2)</strong>amazon.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.de/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-de&amp;field-author=Juri Andruchowytsch" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.de" width="32" height="32" /><strong>Amazon (DE)</strong>amazon.de</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.amazon.co.uk/s/ref=ntt_athr_dp_sr_1?_encoding=UTF8&amp;tag=knyhar-20&amp;search-alias=books-uk&amp;field-author=Yuri Andrukhovych" target="_blank" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=amazon.co.uk" width="32" height="32" /><strong>Amazon (UK)</strong>amazon.co.uk</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.facebook.com/pages/Yuri-Andrukhovych/107695919259731" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Wiki@Facebook</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://andruhovych.info/" ><img src="http://www.google.com/s2/favicons?domain=andruhovych.info" width="32" height="32" /><strong>Fan club</strong>andruhovych.info</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://twitter.com/#search?q=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/twitter.png" width="32" height="32" /><strong>Twitter (UA)</strong>twitter.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (EN)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/Андрухович_Юрій_Ігорович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Wikipedia (UA)</strong>wikipedia.org</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (EN)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://www.youtube.com/results?search_query=андрухович" ><img src="/wp-content/images/icons/32/youtube.png" width="32" height="32" /><strong>YouTube (UA)</strong>youtube.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="https://www.facebook.com/ra.gazzo.52" target="_blank" ><img src="/wp-content/images/icons/32/facebook.png" width="32" height="32" /><strong>Sofija Andrukhovych (FB)</strong>facebook.com</a></li> <li><a rel="nofollow" href="http://en.wikipedia.org/wiki/Sofia_Andrukhovych" ><img src="/wp-content/images/icons/32/wikipedia.png" width="32" height="32" /><strong>Sophia (Wiki)</strong>wikipedia.org</a></li> </ul></div> Your browser does not handle frames, which are required to view the sites in tabs. Please upgrade to a more modern browser.<br /><br />